DESIGNED BY MIXWEBTEMPLATES
:
:

Вірш Марії Пригари "Уночі"

Оцініть матеріал!
(2 голосів)

В далеч води котяться холодні,
Стеле осінь вітряні дороги.
Уночі з дніпрової безодні
Сумно обзиваються пороги.
Стогнуть з дна глухими голосами:
«Скільки літ ми пінилися люто!
Кораблі жбурляли до нестями.
Через що ж тепер нас позабуто?»
Ненаситець скаржиться ревучий:
«3-між усіх я злостився найдужче.
З палуби мої уздрівши кручі,
Лоцмани тремтіли невсипущі.
А колись прадавні мудрі люди,
Як пливли ладьями у негоду,
Мед-вино лили мені на груди,
Щире срібло сипали у воду.
Ще й благали, кожен як уміє:
— Є у нас,— казали,— жони й діти.
Не топи нас, лютий чорторию!
Дай у світі білому пожити!
І від смерті вимкнувшись, бувало,
Низько хвилям кланялись дніпровим,
...Все минуло, зникло і пропало:
Нас ніхто не згадує і словом.
Бо розливсь тепер Дніпро в просторі,
Заманулось морем стати діду.
Пароплави йдуть у тому морі,
А від нас немає там і сліду».
Ходить вітер тихою ходою,
Серед хвиль проорює дороги.
Уночі під темною водою
Ледве чутно скаржаться пороги.
 

Читати 837 разів
:
:

Цікава стаття? Поділись з іншими