DESIGNED BY MIXWEBTEMPLATES
:
:

Вірш Наталі Забіли "Ластівки"

Оцініть матеріал!
(16 голосів)

 

Пригріва весняне сонце.

В рівчаках біжать струмки.

Метушаться за віконцем

 клопітливі ластівки.

 

 Вже останній сніг розтанув.

Тепло. Весело. Весна!..

Яся встане вранці-рано

та відразу — до вікна:



— Чом це, мамо, пташенята

до вікна летять щомить?

Це вони до мене в хату,

мабуть, хочуть залетіть?

 

Відчини віконце, мамо,

хай вони сюди летять!

Я дивитимусь, руками

я не буду їх займать!



Підлетіли. Відлетіли.

Тільки крильця — блим та блим!

— Це вони будують вміло

для своїх маляток дім.

 

Все працюють безупинно,

не марнують, бачиш, час.

Грудочки м'якої глини

в дзьобах носять раз у раз.



Скоро буде тут гніздечко,

добре зліплене з землі.

В нім лежатимуть яєчка

у м'якесенькім кублі.



Потім будуть пташенята,

ненажери — просто страх!

Цілий день їм батько й мати

все носитимуть комах.



Підростуть в маляток крила,

мати їх навчить літать, —

так, як мама Ясю вчила

в книжці літери читать.



А тоді настане осінь.

Стане зразу холодніш.

Вранці ляжуть білі роси

на травичку, на спориш...



— Взимку ж, мамо, пташенятам

буде холодно в гнізді!

Правда, ти до мене в хату

всіх їх пустиш отоді?



— В теплий край тоді далеко

полетять усі пташки:

 журавлі, качки, лелеки

і маленькі ластівки.



А як буде знов надворі

тепло, весело, весна,

— прилетять пташки з-за моря

знов до нашого вікна! 

Читати 5490 разів
:
:

Цікава стаття? Поділись з іншими