DESIGNED BY MIXWEBTEMPLATES
:
:

Вірш Марії Пригари "Друзі"

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Ходить вітер ген в ярузі,
Гріє сонце білий світ.
Навпростець мандрують друзі,
Витирають з носа піт.
От так спека! Ну і спека!
Пил кружляє по степах.
— Ще далеко? Ще далеко? —
В байбака пита ховрах.
Випив він роси баклажку,
З'їв із торби всі харчі.
— Ох, як жарко! Ох, як важко!
Тільки й стогне ідучи!
Враз байбак примружив очі,
Аж на хвостик сів на мить,
Та як скрикне: — Ой, мигоче!
Щось на обрії блищить!
Це і є, звичайно, річка,
Наша річка степова.
Подивися — он травичка,
А навколо дерева!
Зараз ми плотом поїдем.—
І вперед помчав бігцем,
А ховрах подибав слідом
З невдоволеним лицем.
І давай бурчать на друга:
— Ех ти, горе-мандрівник!
Полину блищить там смуга,
А струмок твій зовсім зник!
Взагалі, потрібно дуже
Стільки бігать за струмком...
Ні, сиди вже дома, друже,
Як родився байбаком.
Ну, а я піду на ниву:
Я в цю пору їсти звик!
Прощавай! Живи щасливої
Пискнув двічі та й утік.
А байбак спинивсь в ярузі,
Стиснув лапки у журбі.
— Отакі бувають друзі! —
Сумно мовив сам собі.—
Та хоч як стомивсь до краю
І не чую ніг давно,
Свій струмок я відшукаю,
Попливу ним все одно.

Читати 451 разів
:
:

Цікава стаття? Поділись з іншими