DESIGNED BY MIXWEBTEMPLATES
:
:

Вірш Марії Пригари "У діброві"

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

По діброві рано-зранку
Рознесла сорока вість,
Що притупав на світанку
Надзвичайно дивний гість.
Він із торбою на спині,
Сам кошлатий, як ведмідь,
їжака в кущах зустріне —
З переляку аж свистить.
То під кущиком приляже,
То з листочків п'є росу.
«Наберу гостинців,— каже,—
Та й додому віднесу».
Стурбувався дятел в листі:
— Як це сам блукає гість?
У мурашник може влізти
Чи грибок отруйний з'їсть.
З гілки білка підхопила:
— Сором так вітать гостей!
Я б сама його водила,
Якби хто глядів дітей.
Збіглись звірі і звірята.
З хащі заєць виткнув ніс.
— Нас не треба умовляти!
Ми покажем гостю ліс.
І пішли за байбаком,
Хто ізбоку, хто слідком.
— Ви, будь ласка, подивіться
Ось берізки, ось дуби.
А ось тут ростуть суниці,
А он там у нас гриби!
В лісі дибає байбак,
Не надивиться ніяк.
Обходив усі кутки —
І галявини, й ярки.
Заглядав і в глиб діброви,
Де живуть сердиті сови.
Із колючим їжаком
Зустрічався під дубком.
Чув, як горлиця туркоче,
Мов от-от заплакать хоче.
І весь час птахи та звірі
З ним були привітні й щирі.
Навіть мовила лисиця:
— Гостя їсти не годиться!
А борсук — сердитий дід,
Завжди злий на цілий світ,
Раптом гостю буркнув з ями:
— Чи не родичі ми з вами?
Так прожив байбак два тижні,
Бачив речі дивовижні
Та й сказав собі самому:
— Чи не час мені додому?
Тут всі звірі поодинці
Принесли йому гостинці.
Білка — жолудь, дятел — шишку,
А сова — маленьку мишку.
Гарно склали все в торбину,
Проводили на стежину
І сказали: — Йди здоров!
Приїжджай у гості знов!

 

Читати 473 разів
Детальніше в цій категорії: « Вірш Марії Пригари "На річці"
:
:

Цікава стаття? Поділись з іншими