А 24 февраля 2022 года эти крысы открыто и полномасштабно напали на Украину….

Две страны растерзали Украину…..

Но наши воины, наши защитники, бьются , как львы!

На захваченном острове Змеиный погибли 13 пограничников. Они защищали его весь день

Оккупанты предлагали пограничникам сдаться, но украинские защитники отказались. Их последние слова «Русский военный корабль? Иди на хуй!». Они стали символом борьбы Украинского народа против российских и белорусских захватчиков..

Матері

А ти все дивишся і дивишся в вікно…
Минають ранки, сірі дні і довгі ночі…
І сон не йде, хоча лежиш заплющив очі…
В квартирі тихо і годинник вмер давно….

Ти все чекаєш, на дзвінок або листа.
Ти не гадаєш,бо ворожка правду знає…
І попіл голову тихенько посипає,
А ти лиш стискуєш у ниточку вуста….

Щоб не кричати, Щоб не рвати горлом біль…
Щоб не осліпнути від горя та утоми…
Ти так уперто все ж чекаєш сина вдома,
Хоч за вікном весну вже вкрила заметіль…

Ти не ймеш віри, що його уже нема.
Ніхто ж не бачив.. ти тримаєш руки стисло,
Все навкруги завмерло, наче все зависло,
І просто вкрила Всесвіт лютая зима….

А кожен вечір смутком падає на плечі,
І спогад все пече і серце рве на шмаття,
Ти пам’ятаєш навіть колір свого плаття,
Коли з роддому принесла оту малечу..

Ти пам’ятаєш сміх, і всі його слова.
Обличчя,постать, руки і дитячі мрії,
Ти за примарні так хапаєшся надії,
І починаєш щиро вірити в дива..

Чи так написано на долі а чи ні?
Тепер вже пізно розбирать життя на дати.
Як символ України : всиротіла Мати,
Що найдорожче загубила на війні.

22.01.25

* * *

Ти нікуди не їхала.Ти не тікала..
Ти училася жити між руїн та розвалів..
Ворогів стало більше, а друзів -геть мало.
Ти пізнала нюанси життя у підвалі…

Звук сирени для тебе-це поштовх до дії.
Кожну ніч ти прощаєшся і всіх прощаєш..
Як у мирні часи робиш нігті і вії,
Та нові замовляння від смерті вивчаєш

І подружка мовчить…В інстаграмі світлини:
Монреаль і Париж, і щасливі моменти.
Каже, що не повернеться більш до Вкраїни,
За кордоном робота та й діти студенти…

Журналісти в Ютубі засмутилися гірко:
Повернути нам треба,тих хто втік від війни
і стає нас все менше: зникаємо стрімко…
А ти мрієш дожити хоча б до весни..

А ти мрієш про сина, що зник у полоні..
Тобі сниться щоночі: він малий, біля ніг…
І тобі все одно, як там Трамп в Вашингтоні,
Тобі б вижити і зберегти всіх своїх..

Тобі б вижити і зберегти Україну…
Зберегти світло в серці, хоч навколо пітьма
А про тих, хто обрав собі іншу країну..
Це їх вибір.. Та для тебе їх просто нема.

8.07.25

«Русский корабль? Иди на хуй!»

Чуешь, Путин! Накорми своих солдат:
Грабят наши магазины, словно дети.
Ты наверное теперь безумно рад,
Что Россия символ зла на всей планете…

Чуешь Путин, да заправь ты корабли!
Чтоб не попрошайничали, как бомжи, средь моря.
Ты теперь изгой и для своей земли,
Принеся и ей позор и тонны горя!

В Охмадите от твоих ракет следы…
Детки там боролись с раком- их убили…
А в гробах «перевертаются» деды
Русских воинов, что немцев победили…

Нашим детям разрешим, освоить мат
Чтобы помнили, как их отцы без страха,
Перед русскими не сделав шаг назад,
Говорили перед смертью:»Иди на хуй!»

От ракет российских города горяд
Украинские… Но это твой путь к краху..
И по всей планете люди говорят:
Как девиз: » Корабль русский? Иди на хуй!»
28.02.2022

* * *

Ось і прожитий ще один день…
За мету:  вберегти лиш життя.
Телеграм сповіщає :»Дзелень!»-
Значіть знову пора в укриття.

На підлозі живу… поміж стін,
Заспокійливе: фото твоє.
Якщо буду колись між руїн,
Набери, знати щоб, де я є….

А сирени кричать і кричать.
За молитву — твої смс…
От раніше могла щоби знать,
Дещо інше б просила в небес….

Виє небо. Війна. Кривий Ріг…
Я заплющую очі :»Прости»…
Ох, якби Бог повірити міг,
Що роз’єднує наші світи..

Я молитимусь так, без ікон.
Вірю, в Бога ще вдосталь чудес…
І стискаю в руці телефон,
Де від тебе прийшла смс.

06.03.2022

* * *

Засинаю під слова :»Відбій тривоги»,
Телефон в руці, від тебе кілька слів…
І молюся за усі твої дороги,
Загортаючись в обійми почуттів.

А в вікно весна мені зірки кидає -
Час кохання, смакувати напій з мрій…
Та війна тебе у мене забирає,
І воюю з нею я, що ти є мій….

Лише віра є із зброї в арсеналі,
Літаки російські бомбардують знов…
В українському містечку у підвалі
Жінка молиться за мир і за любов.

26.03.2022

*  * *

Наливаю собі кави,
Ось і тістечко у руці…
На сьогодні важливі справи,
Записала на папірці:
Помолитись за тебе Богу,
Написати тобі листа,
І відкрити усі дороги,
Попросити знову Христа…
Загадаю свої бажання:
Щоб у битвах всіх — переміг,
І хай сила мого кохання
Тобі вдачу кидає до ніг…
Кожен день в мене справ пів сотні,
Вчусь провести лиху біду
Я коханням своїм сьогодні
За життя твоє бій веду..
31.05.2022

Захиснику

Поки ти мене там захищаєш,
Я вивчаю нові молитви..
Я вивчаю Коран та Тору, хоч мені це не притаманно.
Ти п’єш каву з ранку і знаєш,
Що не можеш програти битви,
За тобою міста і села..Батьківщина й твоя кохана..

Коли ти йдеш у бій жорстокий,
Я запалюю свічку та м’яту,
Щоби плакала та коптіла й чорним димом стелилась в поле.
Я крутитимусь на всі боки,
Ворогам закриваючи, клятим,
Всі дороги, що йдуть до тебе..А ще небо закрию та море.

Коли ти, після бою , зі втоми
Обіпрешся о край планети,
Я руками зніму всі болі..І всі рани закрию ..словом.
Я чекатиму вперто вдома,
І розкрию усі секрети,
І накрию на полі бою, як туманом, святим покровом.

А як стане вже надто важко
Й сил не лишиться ні на йоту
Ти прислухайся: за спиною ..легкий шелест моїх..думок..
Й принесе тобі сіра пташка,
Через простір мою турботу,
Що плекали в магічнім колі мільйони таких жінок.

Пам’ятай, ти на полі бою
Не один, за твоєю спИною
Закривають Щитом із Сили і запалюють всі зірки
І бува, закривають собою,
Став твоєю на мить половиною
Ті кого ти пішов захищати: України святі Жінки!

10.08.2022

* * *

Плакала Буча сльозами кривавими,
І захлинався від болю Ірпінь,
А у Дніпрі малюки під завалами
Лиш шелестіли вустами «Амінь»..

Харків під бомбами: дощ ллється з фосфору,
А у Херсоні катівні для страт,
І по ночах вчать молитви Апостолу
Ті, кого струмом б’є «названий брат»

Ми всі чекали на друге пришестя,
І все міняли на гроші хрести,
Людство стоїть зараз на перехресті
Все обирає: куди ж нам іти.

Граємось долями, щиро страждаємо,
Дехто ще каже, що Бог бачить все.
Та вже часу на вагання не маємо:
Нашу планету у прірву несе.

Чи зупинити кінець цей зуміємо?
Кожному відповідь варто знайти.
Знищити зло на Землі щиро мріємо,
Тільки чи кожен це зможе пройти?

* * *

Куда ж я тепер без тебе?
Без тебе мене немає…
Свинцем плаче чорне небо,
І знову шахідів зграя…

Куди заховатись можу?
Сирена вже засвітання..
Щодня на ракети ворожу,
Хоч треба було б на кохання…

Втомилася..Та тримаюсь.
Буває лишень за небо.
Надією підпираюсь,
Бо нам перемога треба

І кожного дня благаю:
«Живим залишайся , сину!»
Без тебе мене немає,
Мій Воїн! Твоя Вкраїна.»

* * *

Він їде і знає:…. дорога в один кінець..

Він знов закурив, з побратимами п’є горілку..

А ще  він не знає, як боляче рве свинець,

І має надію, на свято побачити жінку…

Він мамі напише, що в шапці і що поїв.

Він зніме Тік-Ток й скаже в камеру: “За Україну!”,

А ще пошкодує, що досі не знав богів,

Й йому не відомо, що Янгол вже пише “Загинув”..

Він спить у окопі: там сиро й не сняться сни,

Там можна не мити руки і їсти скоро,

І всі, не залежно від віку, там “пацани”,

І чітко все зрозуміло: де друг, а де ворог.

І він відчуває, квиток цей в один кінець,

Хоч іноді трохи сердиться: хочу жити..

Та потім дістане з карману свій гаманець,

А там на світлині кохана..та їхні діти..

Погладить..а скільки у них було спільних мрій!

За плечі обійме, як рідного… сіра стома..

Він так хоче жити, але знову йде у бій…

Щоби на щиті…але все ж повернутися додому

17.04.23

* * *

Вистояв, рідненький…Таки втримали..

Підставляли тобі руки , як могли..

Небокраєм чорні сили часто гримали,

Ми тебе своїм коханням берегли..

Ми з тобою разом плакали й лякалися,

І неспокій липкий душу заливав,

Ми за тебе, як за себе, всі боялися,

Як сиренами ти довго завивав.

Куполами накривали і молилися,

Кожен частку свого серця віддавав,

Правда трохи твої діти розлетілися,

Але ті, хто залишився, той стояв.

Ми пліч-о-пліч всю війну пройшли з тобою :

Ти також нас захищав, як тільки міг.

Я тебе цілую серцем і душою,

Ти-найкращий! Мій коханий… Кривий Ріг!

22.04.23

* * *

Не пишу давно…Куди тобі писати?

Де тепер ти? І який у тебе дім?

А життя до розмірів кімнати

Звузилось, став Всесвітом моїм.

Вже не мрієтся… я — випита криниця,

Та на обстріли навчилась ворожити,

І гуркоче небом Марса колісниця,

А так хочеться…нестерпно… спрагло … жити…

Твої очі..Уві сні у них вдивляюсь..

Все життя моє пішло на шкереберть…

І хоч досі Богу я щодня вклоняюсь,

Та ракета в небі пише слово :”СМЕРТЬ”

Звук шахедів знов несе країні лихо…

Зморшок трохи додалося на чолі.

Ти поклич мене крізь час та простір, тихо:

Я знайду тебе на тім краю Землі.

Я знайду тебе! Я зупиню планету!

В паралельні навіть загляну світи…

І Богам розкрию всі свої секрети,

Хоч у мене лиш один секрет-це ти !

Не пишу… але так хочу написати…

Я не вірю, що тебе уже нема..

І якщо тебе не вийде відшукати,

Я придумаю тоді ТЕБЕ сама..

22.07.23

ГОРЕ

Вкрадені долі,
Скалічені життя..
хрести голі в полі,
майбутне — в небуття…
навіщо сину дала таку вдачу?
Навіщо мамо? в полоні плаче…

Зв’язали руки,
Б’ють струмом по тілу..
За що тії муки?
Хіба ж ти хотіла,
Такої долі своїй дитині?
Щоб в розквіті сил ..а вже домовині..?

Тож чим же, мамо,
скажи,завинила?
Можливо мало
До церкви ходила?
А може рід твій провину має?
Ти знаєш? Ні? Але хто ж тоді знає?

Шепоче вітер
у чистім полі..
Зів’яли квіти,
Хрести стоять голі…

Склади долоні,
Молитись не треба…
Немає долі,
Є ти і небо.

І є його крик від пекельного болю:
«Навіщо, Мамо? Зарадь мому горю!
Спаси, мене, мамо!» кровинка благає..
І в серці твоєму той крик відбиває…

Лл’є дощ ..і вітер порвав всі вітрила..
На щастя сина колись народила..
На старість-радість…мрії дівочі…
Сивіють скроні й посліпли очі.

18.02.24

Трампу

Коли Трамп накинувся на Зеленського і звинуватив у війні його і українців в овальному кабінеті

Як тобі спиться,
руденький тарганчику?
Що тобі сниться?
новенькі долярчики?
Честь всю продав ?
хочеш пити чи кушаньки?
Скільки віддав
Для Диявола душоньки?
Спить вся планета,
не спить Україна.
Ница монета
в руках бабуїна…
Вся твоя зброя,
й гарантії теж
Це бутафорія
й сцена без меж…
Хай тобі сняться
розбомлені діти,
Й щоби сховаться
тобі було ніде…
Чорні жахіття
хай мучать по колу,
І на лахміття
обернеться долар..
Хай тобі більше ніколи не спиться,
Лиш Україна роірвана сниться..
2.03.25

Люди і Костюми

В будівлі карт та нішевих парфумів,
В важку годину доля їх звела:
Багато різних дорогих костюмів,
Й Людину, що костюм не одягла.

Були костюми з різної тканини,
Їх шили знані модні кутюр’є..
Та серед них ось жодної людини,
Катма, лиш запах, наче щось гниє…

Той сморід в носа бив і сильно різав очі…
Людина втомлено лиш прикривала ніс…
Та без костюма, бо щодня і серед ночі
Він наче Данко, своє серце людям ніс..

Коло грудей тримав поранену країну
І свій народ, що кров’ю мапу заливав.
Бо кожну мить і кожную хвилину
Державу нелюд скаженіло розривав…

Він не одяг костюм, бо кров’ю б все залляло…
Бо зараз головне, життя мільйон дітей
Але про людяність костюми ті не знали,
Бо у костюмах тих та не було людей…

І я замріяла, що ось часи настануть..
І зникнуть всі понти й костюми навкруги..
Неначе сивий дим, безслідно хай розстануть..
Ті хто життя й костюм поставив на ваги…

 5.03.25

Нашим…

Повертайтеся, люба пташечко, додому ..

Повертайся рАзом з вЕсною в країну…

Може й нікуди: ні хати, ані дому..

Бо розкидала війна вас по країнах.

Може й нікому тебе тут зустрічати…

І немає більше спогадів та снів…

Україна, наче всиротіла мати..

Погубила своїх доньок та синів..

Може горе вкрило посивілі скроні…

Окупація, коханий чи батьки..

Розділилося життя твоє поволі..

На минуле та майбутнього стежки…

Через те болить Душа твого народу.

Хто лишився, ми — чекаємо на вас..

Ти частинка нас, частинка свого Роду..

На повернення та зустріч стане час..

Не важливо ти в Варшаві чи Берліні…

Якщо серце туга болісно стискає..

Пам’ятай, далеко, там в твой країні,

Твій народ тебе додомоньку чекає.

15.02.26

І звісно літератори не лишилися осторонь цієї події. Купа написаних віршів, вдалих та не дуже, але щирих, справжніх, світлих — є доказом народної любові до митця , яку пронесененно через століття.

Тут будуть викладені мої вірші до Тараса Шевченка . які я написала чи напишу до Тараса Шевченка або на честь його народження.

Лист до Тараса

Не написала я Тарасові листа
І вірш не склався, а про що йому писати?
Що плаче знову на могилі сива мати?
Чи що росте без батька знову сирота?

Про що казати через сотні зо дві літ?
Що ми страждаємо все так же, як раніше?
Пани інакші трохи, люди все дурніші,
І не сприймає знову нас серйозно світ.

Про мову розказати ? Стидоба!
Ми все ніяк свого навчатися не хочем,
І закриваємо на підлість сумно очі,
І лиш у ФЕйсбуку кричим бува :»Ганьба»

Є чим пишатися? Той список замалий:
Немає єдності і шани у країні,
Культура слова й екнономіка — в руїні,
При владі склад перефарбований старий.

До постаменту твого з року в рік -квітки
Кладуть пани і просто добрі щирі люди,
І ті хто бореться за правду і Іуди,
Поети пишуть у віршах тобі думки….

Та не змінилося ніщо за двісті літ…
Слова пусті.. За ними далі мало діла..
І Україна, наче мати посивіла,
Чека:коли ми твій звершимо заповіт.

9.03.2019

До Тараса Шевченка

Дивись, Тарасе, Україна піднялась!
Ми знов повстали проти злого панства!
Та боротьба із кров’ю нам далась,
Але ми не повернемось до рабства.

Дивись, Тарасе, майоріють прапори,
Ридає мати на могилі сина,
Та землю рве із люттю на шматки
Сусідня братняя слав’янская країна.

Дивись, Тарасе, все як ти писав:
Повстав народ, кайдани поскидати,
І наче з твого віршу образ встав:
Повстане син і поруч буде мати.

Дві тисячи чотирнадцятий рік,
Святкує ювілей твій вся країна,
Вшановує Шевченка Кривий Ріг
Із прапором “ Єдина україна”!

7.03.2014.

До 201 річчя народження Тараса Шеввченка

Ой, Тарасе, чи на небі любо спочивати?

Чи ти бачиш, що в Вкраїні знову плаче мати?

Знову москалі лихії смерть несуть та горе,

Знову плачуть сині ріки, плачуть сині гори..

Два століття промайнуло, ще й рік прихопили.

Москалі не вгомоняться, Крим наш захопили,

Та мало їм, на Донбасс послали загони

І горять теперь міста, села та райони.

Плачуть жінки, плачуть діти та старії люди,

Україну розривають московські Іуди,

Перед світом дурня клеять та сміються гидко,

Україна стогне, плаче, неначе лебідка.

Шо попалася шулікам, рвуть її кігтями.

Ти се бачиш Тарасе, бачиш що із нами?

То перекажи там Богу, хай вже схаменеться,

Бо вкраїнському народу як терпець урветься!

Повстаємо всі до зброї, малі та великі,

І москалів погонимо, щоб собаки дикі

Більш не лізли в Україну, навіть не дивились,

Бо вкраїнці від «любові» москалів втомились!

Передай це все Тарасе, бо чекать не будем,

Ми ж бо вільні та розумні, та трудящі люди.

Ми свою країну любим та щиро цінуєм,

І її, на диво світу, як казку збудуєм!

Лана Світлана Александрова

2015

Самі вірші викладені ось тут: http://virshi.in.ua/virshi-pro-ukra%D1%97nsku-movu

А ось відео До міжнародного дня рідної мови з’явилося не так давно, але воно пронизує у самісіньке серце своєю щирістю, та  світлом дитячих сердець.

21 листопада у Івано-Франковську у музеї Небесної Сотні відбуватиметься презентація збірки поезій присвячених Небесній Сотні, куди увійшли мої вірші. Книгу покажу пізніше. Я теж була запрошена на презентацію, прочитати свої вірші, але на даль, робота і я не змогла відвідати Франківськ..

Тернопільська обл..

Слободян Тарас Ігорович (10.12.1982- грудень-січень 2013 (‘14 )

Тернопіль

Працював у Тернопільському
національному економічному університеті. Неодружений.
Хлопець перебував на Майдані під час заворушень у Києві, проте потім безслідно зник. Знайшли його мертвого у лісі на Сумщині, без кисті руки з
численними слідами тортур. Точної дати смерті встановити не вдалось. Відомо лише, що сталось це в проміжку часу між кінцем грудня 2013 року та початком січня 2014 року.

Тридцять перша зима

Тридцять перша зима вийшла зовсім незграбна..
Тридцять перші літа впали в ноги тобі..
А країною наволоч лізла нахабна,
Набиваючи сріблом кармани тугі.

Не стерпів. Не змовчав. Бо не сила терпіти,
Що країну скубуть, топлять в злиднях її…
Тридцять перша зима… Тобі б жити і жити…
Цвіт народу, країни, своєї землі…

Весь Тернопіль в квітках, у пошані схилився,
І уже неможливе твоє забуття.
Тут Герой України колись народився,
Щоб за рідну країну віддати життя.

* * *

Що, Тарасе, по собі залишив?
Батька й матір, посивілих враз?
Поселились в хаті сум та тиша
Чорно-білим світ став в одночас.

На Майдані бились побратими,
Поряд телефон твій не змовкав…
Та далеко був, уже не з ними…
Під кущем калини помирав..

А кати, глузуючи, вбивали -
Та Господь підмоги не надав…
Первоцвіти рясно розцвітали
Навесні, де кров ти проливав..

Над Тернополем сіяє зірка,
То душа Тарасова нам світить,
Плаче зорепадом небо гірко,
Розсипаючи по лісі первоцвіти..

—————————

Подригун Олександр Володимирович (23.01.1972 — 23.02.2014)

Хмельницька обл., Білогірський р-н, с. Залужжя

Відразу після побиття 30 листопада 2013 року «Беркутом» мирних активістів приїхав на Майдані Незалежності у Києві, де став активним учасником Революції гідності.
21 лютого 2014 року був жорстоко побитий, внаслідок чого отримав важкі тілесні ушкодження. Його знайшли на вулиці Лісовій у Києві з розбитою головою, череп проломили так, що кістки увійшли у мозок. Був шпиталізований до
однієї з київських лікарень, де і помер.

* * *

Надію січень кидає до ніг.
Майдан стоїть. Заграва в небі сяє.
Подумати Сашко тоді й не міг:
В останнє уродини зустрічає.

А через місяць, точно день у день,
Коли лунали постріли мерзотні,
Стояв під звуки янгольских пісень
З братами мужньо у Небесній Сотні.

Життя недовге — лише сорок два,
Своїх пісень не встиг всіх заспівати…
І вулиця, що зветься «Лісова»
Тебе назавжди буде пам’ятати.

Сашко Подригун! Ввійдеш в майбуття
Ти пам’яттю та шаною людською,
Залужжя знає Україна вся,
Хмельничинна пишається тобою!

———————

 Арутюнян Георгій  Вагаршакович (04.07.1960-20.02.2014)

м. Рівне

* * *

У вірменській душі серце билось вкраїнське,
І палало нестримно, наче птаха політ,
Та прошила накрізь пуля злая, чужинська,
Обірвалось життя, на Майдані поліг…

Плаче небо сумне, плачуть хмари та зорі,
«Плине кача» над Києвом, все у квітках…
Ти пішов в небеса, у края неозорі,
Полетіла душа, наче зранений птах.

Місто Рівне ховало Георгія щиро,
Та країна героїв своїх пам’ята,
І у сотні Небес спочивай, брате, з миром,
Обіцяємо: житиме справа свята.

Ми здобудемо гідне життя та свободу,
Для народу, країни в тяжкій боротьбі…
Ти — небесний герой, ти є приклад народу,
І вклоняється низько країна тобі..

Був етнічним вірменином, але дуже любив
Україну, її культуру та історію,
був справжнім патріотом своєї нової
Батьківщини, відчував біль своєї нової
держави, вболівав за її долю, підтримував її
в боротьбі за свободу, прагнув
їй добра та кращого майбутнього, мав
активну громадянську позицію, не
міг миритися з безправ’ям та соціальною
несправедливістю, був готовий
віддати заради української землі найцінніше
– своє життя.
Взимку 2013-2014 років перебував на
Майдані Незалежності у Києві,
де був активним учасником Революції
гідності. 20 лютого 2014 року
загинув біля Монументу Незалежності
внаслідок вогнепального
поранення, куля снайпера увійшла в ліву
частину шиї і вийшла через
праве плече. Похований у місті Рівне на
Новому кладовищі.

Мені болить моя країна

Мені болить моя країна,

Рубцем на серці запеклась,

І душі «Сотні» в небо линуть,

Та Україна не здалась.

Мені болить моя країна

І смуток розум поглина,

Вона, як мати, в нас едина,

Та як життя, вона одна.

Я кришталевою сльозою

Щит дерев’яний окроплю,

Моя країна, я з тобою,

Тебе кохаю та люблю..

30.03.2014

До дня Розстілу Майдану

Небесній Сотні

Молилась мати.У кутку стояла,

Для сина доленьки просила у Святих,

Він був далеко, та стара не знала,

Що вже нема її соколика в живих.

І свічка полум’ям червоним мерехтіла,

Чаділа димом в стелю, чорним та їдким,

Стара у Господа багато не просила:

Щоб повернувся син до матері живим.

А за вікном зима скрегоче та лютує,

На небі янголи похмуро-мочазні,

Господь молитви материнської не чує,

І слізьми землю укривають матері.

Загинув син, кати за правду вбили,

Та не дозволимо нікому нас зламати,

Боротись будемо, допоки стане сили

І поки молиться під Образами мати.

25.04.2014

Вірш про прапор

Намалюю небо синє,
В небі — буслики малі…
А на полі — жито спіє,
І комбайни — кораблі…

Намалюю Україну,
І у розпалі жнива….
Маму, тата і дитину,
Що врочисто гімн співа…

Сине небо, жовта нива-
Голосисті солов’ї…
Україно, будь щаслива!
Ти найкраща на Землі!

Встану рано на світанку,
Стрічку в косу заплету,
Одягнусь у вишиванку,
І мов квітка — розцвіту.
В мене личико біленьке,
Я гарненька-мов весна!
Україночка маленька,
Наче зірочка ясна!

Але на жаль, не тільки дітейтреба навчати патріотизму. Багато дорослих людей не розуміють, що нехтуванняч землею, нп якій ти народився чи народив своїх дітей призводить до того, що ти, як отой байстрюк, без роду та племені. Не шануєш ані землі своєї, ані країни, то як ти можеш шанувати матір та батька? Адже людина, яка не розуміє, що патріотизм, це нормальне явище, це -природнє явище для людини розумної, свідомої, у якої не мозок осла, а людини. Патріотизм, це не чекаючи подачок від держави чи якихось преференцій.Це йти і навпаки, самому щось робити..Для себе. Для друзів. Для родини, міста, країни. Патріотизм -це чемність та вихованність, це поважання своїх традицій, це охайність у суспільстві. Це не цвиркання між зубами  на землю, а підмів у своєму під’їзді, посміхнувся сусідові, налив і подав чаю слюсареві, який виліз з подвалу вашого дюому, весь втомлений та замурзаний. Цк навчання дітей люиби свій край, природцу, тваринок та чемно ставитись до дорослих. це-вихвання. це багато чого такого, коли живеш у країні ірозумієш, що цю країну ти зроюив сам.. і такі як ти.. і що від тебе багато чого залежить.. а неповага до країни призводить до неповаги до людини. адже як модна поважати людину, яка сама не вміє це робити… а ще, патріотизм. це коли тобі болить твоя країна….це її рани-твої рани.. її біль-твій біль.. а її гордіть-твоя..

Не прости

Не прости, будь ласка, ніколи…
За сусіда — Миколу в полоні…
І за страх, що у серці коле..
І за сльози за ним..солоні…

Не прости, будь ласка, за сина
В Іловайськім котлі убитим
Офіцером російським в спину….
За надію..непережиту…

Не прости оті рученята
Що тримають батькові руки..
У труні…а їх так багато…
Тих сердець, що не хтять розлуки..

Не прости за слова «ніколи»…
«Він на небі».. «А де мій тато?»
І за дошки на стінах школи….
Намагайся це не прощати..

Бо пройде ще часу чимало ,
Пам’ять може щось загубити…
Як країну твою вбивали..
Ти не маєш права … простити..

Навіяло постом мого друга,  волонтерки із Краматорська Таніти Армін:
пам’яті Костіка та всіх загиблих хлопців

15.01.2017

Живу я у свої країні

Живу я у своїй країні,

Де небо, голубе, як льон,

Де море — шовковисто-синє,

І де лунає кілька мов.

Я хочу в спокою та мирі

Свою країну підіймать,

Де люди — добрі, світлі, щирі,

Де дух свободи не зламать.

Та чорні хмари небо вкрили

Свинцем, нам дихать не дає,

Молюся:” Боже, дай нам сили,

Щоб захистить життя своє!”

Та зірка наша не погасла,

Країна нам — понад усе!

Звучать патріотичні гасла -

Народ на боротьбу встає!

Ми захистимо нашу неньку,

Такий народ не подолати,

У нас бо, як писав Шевченко:

Повстане син та поруч мати.

Кобзар писав-бо нам :”Єднайтесь!”,

Країну ми не продамо,

Схід,Захід, Південь — піднімайтесь,

Та відсіч ворогам дамо!

Сбудуєм новую країну,

Щоб край наш, мов троянда цвів!

Славімо,браття, Україну!

Як нам Шевченко заповів!

Батьківщину не обирають

Ці люди..вони-не моя Батьківщина.
З бутилкою пива, цигарка у роті,
Що вчать, як кота краще вдарити, сина,
Що так і живуть у культурній злидоті.

Ці люди.. Ми просто живем в однім місті
Я просто їх бачу у свОїй країні.
І хрестяться на куполи золотисті,
А потім у парку ведуться, мов свині.

Ці люди.. Ми мусимо їх наблюдати,
Від них ані користі, ні антуражу.
Країну не хочуть вони будувати,
І часто ідею несуть світом вражу.

Що є виховання -їх діти не знають,
І всьому є винні -батьки їх причина!
І хоч Батьківщину і не обирають,
Ці люди ..Вони не моя Батьківщина!

Вірш до Дня Перемоги

Дев’ятого травня розквітли сади,
Дев’ятого травня нам сонечко сяє,
Життя захистили колись нам діди,
І ми їх вшановуєм, ми -пам’ятаєм.

Вже 70 років пройшло від тоді,
Коли наші прадіди мир відстояли,
І ми їм вклоняємось аж до землі,
За те, що вони нам цей світ дарували.

Хтось згинув в боях, хтось додому прийшов,
І потім країну з руїн підіймали.
Цей день в саме серце, мов промінь, ввійшов,
І дітям розкажемо, щоб пам’ятали:

Про подвиг народу, про страшну війну,
Про перемогу, про вдячність та втрати,
Про героїзм та велику ціну,
Про те, що не маємо права мовчати.

І говорити не тільки раз в рік,
Коли за вікном місяць травень буяє…
Забути війну, то тяжкий буде гріх,
Забуте завжди людству горе вертає…

Ми вдячність свою пронесем крізь життя,
Ми будемо завжди про них пам’ятати,
І пам’ятю з нами ввійдуть в майбуття
Герої, що мир наш змогли відстояти.

8.05.2015

Вірш на 9 травня

Одягну сьогодні червоного мака,
Наче крапля крові -чую її смак.
Пам’яті моєї скромная відзнака,
Шани і скорботи -символічний знак.

І згадаю діда, прадіда могилу,
Всіх кого не знала й хто поліг в боях,
Хто помер від голоду, статили, чи вбили,
І кому на долю випав тяжкий шлях…

Поклонюся низько, запаливши свічку,
Серцем заридаю, тут не до пісень..
Головне, щоб потім, не ввійшло би в звичку
Байдуже-цинічно відзначать цей день.

Пафосу не треба, стрічок і параду
Ряжених воєних, квітів у руках…
Ми повинні дітям розказати правду,
Й вдячність та пошану зберегти в серцях.

9.05.2016

До 9 травня

Хтось же має всю правду нарешті сказати:
Ми -нащадки героїв тієї війни.
Ті, хто знають про біль та гірку ціну втрати.
Розказати, про що побоялись вони….
Правда має колись з наших вуст розлітатись,
Хоч прабабця казали:»Мовчи та терпи..»
Мають люди та світ вже нарешті дізнатись,
Що ховають в собі мовчазнії степи..

Що ховають ліси, поле всіяне житом,
І кого у степу той курган схоронив?
Всі герої були, чи хтось може транзитом
Ордена та медалі собі почепив?

Всім пошана сьогодні? Чи всіх шанувати?
Що насправді було і що мало свій слід?
Час настав нам сьогодні усе розказати,
Щоб спокійно лежав у могилі мій дід.
7.05.2017

До 71-річчя визволення Кривого Рогу

Cкачать Тухманов День Победы бесплатно на pleer.com

 Двадцять друге. Лютий місяць. КривийРіг

Наші прадіди від ворога звільняють.

В тих боях не один герой поліг,

Імена бійців ми досі пам’ятаєм.

Приспів:

Слава Україні!

Хай живе наш Кривий Ріг!

Вдячні ми донині

Всім, хто в тих боях поліг!

Пам’ятаєм подвиг наших вояків!

Криворіжжя! Криворіжжя!

Славне місто!

Сім десятків, сім десятків один рік

Ми жили у щасті, волі та спокою,

Та з’явився знову ворог у воріт,

І ми мусимо ставати знов до бою.

Приспів:

Слава Україні!

Хай живе наш Кривий Ріг!

Вдячні ми донині

Всім, хто в тих боях поліг!

Пам’ятаєм подвиг наших вояків!

Криворіжжя! Криворіжжя!

Славне місто!

І онуки тих героїв-вояків,

Боронять на сході нашу Україну,

І немало полягло вже земляків,

За свободу та єдиную країну.

Приспів:

Слава Україні!

Хай живе наш Кривий Ріг!

Вдячні ми донині

Всім, хто в тих боях поліг!

Пам’ятаєм подвиг наших вояків!

Криворіжжя! Криворіжжя!

Славне місто!

 Загиблим воїнам

командир розвід взводу 43-го ОМПБ ЗСУ старший сержант Смирнов Сергій Миколайович, 29.07.1980 р.н.(«Одеса»)

Іноді… хочеться заплющити очі і нічого не бачити.

Іноді … хочеться заткнути вуха і нічого не чути.

Не читати про смерті військових і себе пробачити.

Жити як усі он живуть і байдужим бути…

Так же легше, як інші, хіба ми кращі чи гірші?

Та душа, вона не сліпа і крається болем…

І пишуться знову загиблому воїну вірші,

Що сьогодні був прийнятий Донеччини полем.

Серце знов обливається кров’ю рясно і болісно.

На могилки героїв йдемо і приносимо квіти.

У малому селі, у райцентрі або в мегаполісі

Ми загиблому воїну вдячні за даний шанс… жити

Мені б змовчати може, та Янгол торкає за плечі,

Обіймає :»Залиш у віршах його, пам’яттю жити.

Це для нього так мало, але це такі святі речі.

Хай читають про нього у школах країною діти…

Всі стежки заростуть первоцвітом з роками строкато,

«Хто лежить тут?» — Стирає все пам’ять, буденність та люди…

Правнук прадіду в школі читає посмертну присвяту…

А це значіть, що воїн живим з нами пам’яттю буде.

1.12.-2.12.2016

Вірш воїнам АТО

Горять оченята, відкриті серця,

І тиша врочиста у залі,

Стоять дітлахи в час промови бійця,

Не зводять очей від медалі.

Спитали: «А як у полоні було?»,

Наївне питання малечі.

Від спогаду в серці бійця запекло,

І наче щось впало на плечі….

» Було.. І емоцій, і різних думок,

Але головне пам’ятаю,

Щоб вижити, згадував всіх діточок,

Бо знав, саме вас захищаю.»

Чийсь схлип розірвав навпіл тишу дзвінку,

І каменем в душу запало:

Біляве дівчисько сиділо в кутку

І щиро так, чисто ридало.

4.12.2015

День святого Миколая і АТО

День святого Миколая. Країна святкує.

А на Сході «Перемир’я» стріляє, лютує,

Наче Сатана сказився — «Гради» заправляє,

І бійців АТО смертельним дощем поливає.

У містах ялинки ставлять — дітвора щаслива!

А на Сході з «Ураганів» л’є смертельна злива.

І подумалось: » У кого захисту питати?

Миколая? Чи до Бога молитви читати?»

Ні, мабуть то марна справа — святі нас не чують,

Лише воїни АТО країну врятують.

Тож збираємо посилки, несем передачі,

Пишем воїнам листи з побажанням вдачі,

Вони — наші святі, й величні, й всесильні,

Захистять лише вони, щоб ми були вільні.

Тож на воїнів молюсь, і серцем благаю:

Бережиться, наші рідні, ми на вас чекаем!

19.12.2014

Але багато років, десятилітій її ганьбили та паплюжили, змінювали та забороняли. Перетворювали на суржик або якусь пародію. Це все робилось для того, щоб не залишилось про українську мову навіть згадки. Бо народу без мови не існує. Та попри все, українська мова відроджується та набирається сили, розквітаючи, наче сад навесні, після довгого зимового сну. Цей вірш я присвячую українській мові, бо це є мова моїх пращурів, моїх батьків, моєї країни. Шануймо її.

9 листопада 1997 року указом Президента України було призначено свято української мови та писемності. А отже, відтепер, кожного року 9 листопада ми будемо читати вірші та співати пісень про рідну мову. А також писатимемо диктати з мови. Тому вірші про мову будуть дуже доречні до цього дня.

Моя мова

Мово моя, мово!
Кажуть: калинова,
Я ж скажу :бідова
й довгий твій терпець!
за тебе — вбивали,
З рота — виривали,
Сміху піддвали,
хай би йому грець!

Що тобі робили?
Розказать — несила,
З пуп’янка душили, щоб тебе не знать.
Життя не вблаганне,
Та ти — невбиванна,
Мово нездолана, не можеш мовчать!

Суржик твій -приправа,
В піснях — золотава,
На вустах — заграва, аж на серці — щем.
Феніксом зродилась,
Ризами прикрилась,
Словом сколосилась й пролилась віршем.

Буде час минати:
Перемоги й втрати,
Але варто знати — ти це пам’ятай:
Це — пароль народу,
Код нашого роду,
Мова — це свобода,ти її плекай!
7.11.2017

Рідна мова

 Ти була закута, рідна, у кайдани

Та зневажливим відмічена тавром,

Із тобою розправлялися тирани,

Убиваючи і словом, і пером.

І спаплюжуючи, ноги витирали

Об святе, що в серці кожного у нас.

З брудом змішуючи, хвацько кепкували.

Сподівались: забуття настане час!

Бо народ без мови, то неначе бидло,

Що похнюпившись, несе ярмо своє.

Та прокинулися люди — остогидло!

Зрозумів народ, що в нього МОВА є!

Зазвучала, мов мелодія грайлива,

Переливом самоцвітів на вустах,

Мова щира, оксамитово-зваблива,

Ти країною летиш, неначе птах.

Полониш собою, наче в буйноцвітті

Зачаровує калина навесні,

Українська мова — найгарніша в світі

Найгарнішої країни на Землі!

26.10.2014

Державна мова

Щось дуже звело її чорного рота,
Скривило із люттю лице її знову-
У неї ж бо виникла зайва трубота:
Їй знати потрібно державную мову!

Вона ненависна до свєї країни,
І все українське її бісить часто.
Й «бандерівців клятих» кляне щохвилини,
А потім у церкву іде, до причастя.

На відео, буде ж бо зірка — Ютуба,
Аж піною сходить й кричить,і матюже:
Їй мова державна гидка і нелюба,
Й проблеми країни усі -їй байдуже.

А ввечері сівши на старий ослінчик,
Гучніше включа телевізора свого,
І хліба вкраїнського вріже кусінчик
І слухати стане програму про Бога..

Й про те, що в Росії живуть всі щасливо,
І що в Україні фашисти лютують
Й ідять малюків на вечерю і пиво,
А ще руськомовних на грилі готують…

Та тільки щоночі крізь сон, завітає
Диявола служка по Душу, що гріше.
Та тільки на жаль, неборака, не знає,
Угоду з Дияволом склали раніше.

Перевертнів цих у країні ізнову,
Напліднено, зроблено не випадково.
Й водою святою пече наша мова,
І б’є батогом українськеє слово!

]]> https://virshi.in.ua/virshi-pro-ukra%d1%97nsku-movu/feed 0 https://virshi.in.ua/virshi-pro-ato https://virshi.in.ua/virshi-pro-ato#comments Sun, 31 Aug 2014 15:10:16 +0000 http://stixoplyot.ru/?p=1760 Тут будуть зібрані мої вірші на українській мові про АТО. Присвячення воїнам АТО. Звертання та побажання. Тому, що це зараз у серці кожного українця запеклося рубцем, кровоточить та не дає спокійно жити, мислити, дихати. Це біда усієї країни, і бути остронь не може ні одна людина.

На фото: Військовий журналіст Тарас Грень

Повертайся, будь ласка, живим…

Повертайся, будь ласка, живим!

Я прошу не багато, й не мало.

Кожен вечір молюсь всім святим,

Щоб нещастя тебе не спіткало.

Щоби  Янгол закрив от біди,

Над тобою розправивши крила,

І шоб куля лихої орди

Не побачила, не зачепила.

Ясним ранком, та днем дощовим,

Я шепочу у синєє небо:

Повертайся, будь ласка живим,

Батьківщина чекає на тебе.

27.08.2014

Вірш воїнам АТО

Я дивлюсь на світлини бійців: Щирі посмішки, втомлені очі, Сиві скроні та безліч рубців… А мій розум сприйняти не хоче: Це не сон, не сіндром маячні, Ця війна не в далекій країні, Не в Іраку чи десь там в Чечні, А в вишневій моїй Україні! Саме зараз її вояки Схід країни від зла захищають, Б’ються на смерть мої земляки, Кров’ю землю святу поливають. Щоб країна ввійшла в майбуття Вільна, сильна, без чвар та війни. Віддають найцінніше -життя, України найкращі сини! 31.08.2014

Іловайський котел

Він тихо говорив й палив багато,

І смуток в погляді, у зморшках все чоло.

Розповідав, як загубив він брата,

А їх у нього триста душ було.

Під Іловайськом, в “коридорі”, всіх поклали…

І зараз чорний крук над місцем тим кружля…

Була домовленність, “зелений” їм давали,

А потім кров’ю вмилась матінка-земля.

У тому пеклі лише він живим зостався,

Та все не просто так — потрапив у полон,

Огидно ворог у лице йому сміявся,

Що підло, низько, розстріляли батальон.

Рубцем на серці рана гоїтись не буде,

Вона кривавитиме довго, все життя,

Він Іловайськ та побратимів не забуде,

Вони ніколи не підуть у небуття…

Ми також мусимо героїв пам’ятати,

Це все, що можемо зробити задля них.

Вони змогли заради нас життя віддати,

Тож Україно, возвелич синів своїх!

 8.09.2014 ( трохи перероблений варіант)

Одного разу я прокинусь…

Одного разу я прокинусь вранці рано, Грайливо сонце буде небо цілувати, Птахи за вікнами співатимуть сопрано, А у кутку у чорній хустці… сива мати…

Що то за горе і чи це мені наснилось? Та янгол за спиною відповість мені: «Тебе немає, вже за тебе помолились. Ти вбитий «Градом» був учора на війні…

25.09.2014

Лист до бійця АТО

Мій Любий солдате, пишу я до тебе З подякой від щирого серця, Що маю сьогодні я мирнеє небо, Й надію, що лихо минеться. Ти зараз на Сході — мене захищаєш, Щоб мирним у мене був сон, І те, що молюсь я за тебе — не знаєш, На це не потрібно ікон. Я просто у небо звертаюсь до Бога, Щоб він тебе крізь боронив, Безпечною всюди була щоб дорога І стало на все тобі сил. Щоб ти повернувся вцілілим, благаю, Молюся за тебе щодня, І хоч особисто тебе я не знаю, Мені відтепер ти — рідня!

29.09.2014  

стих в память погибшего друга в АТО

вірш в пам’ять загиблого друга в АТО

Пішов на схід. Та повернутись обіцяв. Я пам’ятаю, як гуртом ми проводжали Його в АТО. А він сміявся та не знав, Що там, на небі, вже для нього готували,

Він був в боях, він бачив ворога в лице, Хоча лицем його оскал навряд чи зветься, Коли потрапив з побратимами в кільце, Збагнув, що битись до загину доведеться.

А мати в ніч ту все заснути не могла, Чомусь молилась, довго-довго так молилась, Неначе серцем поруч весь цей час була, Аж поки пташка у вікно її забилась.

І в цю хвилину зрозуміла:» Вже нема Її соколика», бо то в віконце билась Його душа, мов птах, самотня та сумна, І головою мати стомлено схилилась.

Мій друг — герой, загинув вчора на війні, І ми продовжувати маєм його справу, Стати на захист української землі Бо захищаєм Батьківщину та державу.

Всіх до одного ми повинні пам’ятати, Хто нас в цей час тяжкий на сході захищав, Щоб знала кожна вбита горем мати, Що не даремно син життя своє віддав.                                                                                                                             4.10.2014.

 Лист матері в АТО

Синку, як ти там?

Чи сьогодні їв?

Як ся маєш сам?

Чи не захворів?

Кожні Божу мить

Думаю про тебе,

Серденько болить,

Молюся у небо.

Янголів прошу

Тебе боронити,

На серці ношу

За тебе молитви.

Синочку, глядись!

Хоч тебе не знаю,

Живим повернись!

Як свого благаю.

20.10.2014