Ніч настала, в домі тиша,
Лиш в кутку шкребеться миша.
Там гризе вона сухарик,
Що я вчора їй залишив.
Головне — щоб кіт не чув,
Про вечерю не збагнув!
Він хотів її спіймати,
Та вона втекла до хати.
Так ведеться в кожнім домі —
Мишка є в кутку малому.
Щоб коту не сумувати,
Треба з мишкою стрибати!

Йшла Людина рідним краєм… крізь життя.
Навкруги минали дні, минали ночі..
Хтось добро творив до самозабуття,
Хтось до золота й багатства був охочий.

Він себе зустрічним радо дарував.
В кожнім вперто бачив брата та Людину,
Хтось приймав, а дехто підло посилав
Те, наповнений чим був, йому у спину.

Хтось молитвою його благословляв,
Хтось шипів образи й посилав прокляття,
Дехто заздрив, а хтось ницо кепкував,
Наче люди, вурдалаки, а не браття.

І розпалювали розбрат між людей,
Ворожнечою ставала їхня мова…
Розпинали на хресті задля ідей,
Щоби ненависть була всьому основа.

І вдалося …все змішали на Землі
Правда -скинута, брехня тепер на троні..
Не в пошані слово честі й вчителі,
І країна б’ється зранено в агонії.

Проте знову відрождається Пророк.
Знов веде країну і людей до світла..
Видно має Дхарму від самих зірок,
Щоб країна збереглася і розквітла…

Він страждає за людей і світлі мрії
Й кожен раз нам шанс дають, щоб Він воскрес
Бо це місія: в хвилини безнадії
Нести хрест свій до самісіньких небес.

Він приходить знов, щоби навчити жити,
Нагадати: понад все — людське життя
Тільки в Нього знов летять прокляття й квіти,
Тільки знову Він піде у Небуття.

Сотні літ… А може тисячі… як знати…
Все міняється: пророк, країни, люди…
Що сьогодні подадуть на битім блюді?
І кого сьогодні будем розпинати?

У сапфіровій безодні, де дрімають кораблі,

Спить зірниця таємнича на самісінькому дні.

Вбрана в шати золотисті, магічні та ясні,

Та гострі шипи ховає на шовковіїм вбранні.

Крізь віки вона мандрує, тисячі її сестер

Причаїлися в коралах серед водяних озер.

Хоч тендітна вона з виду, та в душі вона — дракон,

Полювання задля їжі — це для хижака закон.

Завмирає, мов травиця, у підводному саду,

Заколисує увагу, насуваючи біду.

На лазурних хвилях грає, розважається тихцем,

Прикидається невинним і сіяючим вінцем.

І на вогник рибки плинуть, не вчуваючи кінця,

А вона розкриє пащу — й забере їх до лиця…

Все ковтає, мов туман, ця мисливиця мала…

В синім морі зірка сяє: хижа, гарна і німа!

26.03.26

В річці синій, край верби
Весело живуть бобри.
Менші братики пухнаті —
Працьовиті і завзяті.

Риють нірки аж на дні
Під водою, в глибині.
Хід направо, хід наліво —
Щоб тікати вчасно й сміло.

Гілку візьмуть — ще й листок,
Складуть греблю — от місток!
Не бояться хвиль води —
Все міцне у них завжди.

От які вони, бобри —
Дружні, мудрі трударі!
23.02.26

Зима у гості завітала
І сніг прикрасив двір та дім,
Все білим та пухнатим стало,
І все навколо чарівним.

На вулицю побігли діти
У ігри зимові пограти
На вікнах хтось малює квіти,
Мороз дає себе впізнати.

Хтось бабу снігову ладнає,
Побігли в сніжки хлопці грати..
Санчата мчать,і сміх лунає,
Всі у снігу, шо не впізнати..

І перехожий зупинився,
Згадав себе малим, всміхнувся
Немов в дитинстві опинився
І дніх чарівних доторкнувся…

 1.01.202

Три місяці зими

Три місяці — браття у мами Зими
В дорогу збирали вітрильник казковий.
«На землю підемо по черзі всі ми»,
— Промову сказав той, що Грудень суворий.

«Я старший, тому і найпершим піду,
Прикрию все ковдрою білою чисто,
Морозом малюнки на вікнах зведу,
Дерева прикрашу сріблястим намистом.

А владі моїй день останній настане —
Засяють гірлянди вогнями навкруг,
І свято веселе салютами гряне,
І рік Новий в дім увійде, наче друг».

«Тоді мєї влади настане вже час», —
Всміхається Січень, сніги в міх складає.
«Хай люблять не всі, та я тішу всіх вас,
Свята і розваги для всіх зберігаю.

Бо я і Різдво, і Хрещення святе
Несу, додаючи морозів крутих,
В полонці вода крижана не цвіте —
Купаються люди у водах святих.

А далі розважитись нам всім пора
В сніжки, або з гірки, мов вихор, летіти
На лижах нестися, як мала дітвора,
Й радіють усі: і дорослі, і діти

Узимку так радісно щастям ділитись.
І сніжную бабу зліпить у дворі
І чаю гарячого потім напитись,
Й на килимі гратись в вечірній порі.

Та час мій, на жаль, дуже швидко минає,
І я віддаю владу Лютому-брату,
Хурделиця танці свої затіває,
Щоб вкрити весь парк в білу  ковдру пухнату».

Мороз стає крепше,стає більш жорстокий,
«Не любить ні пташка його, ні тварина»-
Всміхнувся ледь, Лютий, браток синьоокий-
Та все ж я Зими також люба дитина..

«Не солодко буде, тримайтесь щосили..
Та з весною зустріч не дуже люблю.
І щоб мене люди не надто сварили
Я сонечним трішки день інший зроблю».

Таку нещодавно я чула розмову ,
Як Зимні сини розмовляли таємно…
І хочу вам всім розказати казкову,
Історію .Бо чула все не даремно

Я стільки про місяці зимні дізналась,
І зиму всім серцем люблю я з тих пір.
У казці цій щира любов заховалась,
Що лагідно входить у кожен наш двір.

18.01.26

Восьминіжок, восьминіжок,

Має він аж вісім ніжок,

Та не знає восьминіжка,

То є ручки чи то ніжки.

Тож ніколи восьминіжка

Не купує босоніжки,

І всі рідні його босі,

Бо не вирішили досі:

Купувати черевички

Чи на ручки- рукавички?

Може це і смішно трішки:

Але босі восьминіжки!

02.12.25

Скоро мчить шалений час,

Вже дорослі діти!

Наче щойно в перший клас

Несли свої квіти.

Тут мужнішали, росли,

У рідненькій школі,

Наші діти підросли

Мов стрункі тополі.

І тепер йдете у світ,

Щастя здобувати.

Тож тримайте заповіт,

Тра запам’ятати:

Ви — мов молоді струмки,

Розтічетесь світом.

З вами — душами батьки,

Поринають слідом.

Ми підставимо плече,

Якщо буде треба!

Тож життя нехай тече,

Щоб дійти до неба!

Щоб пишатись ми могли

Привселюдно вами!

Щоб шляхи ваші лягли

Всіяні квітками….

Доброї дороги вам!

Щастя і наснаги!

Нашим донькам та синам -

Сили та звитяги!

11.05.2018

Про медузу

Два медуза-карапуза

В морі бавились щоночі.

Мама-головна медуза,

Не сварила їх охоче.

А за що сварить синочків,

Хай гуляють малюки!

Не порвуть вони сорочки,

Тож пустують заллюбки

Лана Александрова

Вірш про медузу

Спокійно по морю медуза пливе,

Сьогодні медузі один рік мине,

Вітати прийдуть її друзі-медузи,

Вона одягла для них нові рейтузи.

А ще пригостити потрібно гостей,

Планктоних рачків запекти для дітей,

Мальків наварити,щоб стіл прикрашали

Щоб гості на довго її пам’ятали.

Адже уродини всього раз на рік,

І хоч у медузи недовгим є вік.

Вона хоче свято , її щоб вітали….

Таке ось медуза собі міркувала..

Й плила чорним морем,гостей частувати,

Й прикраси шукала, щоб хатку прибрати..

Медузам також свята хочеться дуже.

Бо всі хочуть жити у світі цім, Друже!

 Віршик про медузу

Безліч діток у медузи ,
Тато всіх не встежить враз,
Хоч пустують, карапузи,
Він не сварить їх щораз.

А ось з мамою не жарти,
Маму слухають завжди,
Й пустувати тут не варто,
Щоб не сталося біди.

Мама може покарати
І гулять не відпустити,
Вона маэ научати,
Й Зауваження робити.

Ось така в неї робота:
і любити, і сварити..
Мамі завжди є турбота,
Щоби розуму навчити..

Насправді, Зарянка не дуже полюбляла свою роботу. Вона хотіла бути скаковим конем. Таким, що ото на парадах, у красивій білій попоні,що виступає і на скачках бігає наперегонки. А їй за це медалі всякі і цілий сніп солодкого та запашного вівса давали би!

А Шарику теж не дуже подобалося сидіти на цепку і гавкати на всіх, хто проходить мимо. Він теж хотів би вміти скоро бігати, і щоб його брали на охоту, і потім ним пишалися, що він молодець, когось там кудись загнав. І всякі медалі також..але в нього були коротенькі ніжки і зовсім ніякої породи.

Якось, сидячи в гостях у Зорянки, у хліві, Шарик раптом засяяв і вигукнув:»Евріка!». Ну це так завжди кричать вчені, коли їм на думку приходить якась гарна ідея про винахід. Він таке бачив по телевізору, який видно з віконечка будинку, у дворі якого Шарик служить в охороні. А попросту сидить в будці і на всіх гавкає. — Зорянко, ти бачила, як швидко бігає паровоз?! А в нього кладуть вугілля! Отже, якщо ми з тобою почнемо їсти вугілля, ми також станемо швидко бігати! Нас помітять і життя наше зміниться на нашу мрію!

І обговоривши більш детальніше цю ідею, вони вирішили спробувати і пішли до купи вугілля, яка лежала якраз навпроти одного з дворів. Її нещодавно привезли і висипали прямо під ворітьми. Отже, можна сміливо підійти і скуштувати кілька шматочків. І тільки -но кожен з ним взяв по шматочку вугілля, як вискочила хазяйка двору, панні Маруся, та як закричить на них: -Ах, ви ж пройдисвіти! Хіба можна красти у людей вугілля? Вона вхопила каменюку і з сило жбурнула в них.А потім схопивши палюгу, погналася за переляканою Зорянкою та Шариком. Так швидко ці двоє ще ніколи в житті не бігали!Вулицями міста неслась переляка коняка, а за нею наввипередки , що є сили, малий рудий песик, і за ними зі сврками та палюгою тітонька, яка теж не відставала.

А в цю саму мить у віконечко виглянув мер їхнього містечка, пан Садовенко, і здивувався: — Ого, яка швидкість! Я впевнений, що ця конячка на перегонах посіла би перше місце! — А це песик! -продовжував пан Садовенко, цей швидкісний песик , несеться, немов гонча собака! Та за таке потрібно медалі давати! І до великої радості Зорянки та Шарика, пан мер видав кожному по медалі і оголосив їх найшвидчими конячкою та песиком цього року. З тих пір Зорянка і Шарик знали, що якщо про щось дуже мріяти і починати цю мрію проводити в життя, обов’язково станеться Диво. А ось пані Марусю вони стали обходити стороною, бо другого такого марафону боялись не витримати. Зате пані Маруся пішла вчитись на коуча, щоб допомагати іншим досягати своїх цілей. і бажао, без палюги. Ось така казочка, та в ній є зашифрована мудрість. Хто уважно слухав, той зрозуміє. А якщо не вийшо з першого разу, то спитайте у мами, і вона вам підкаже.