Осінь… Стара мамина хата. Маленький садочок за вікном.

Стою біля старенького віконця й дивлюся на дерева, які колись посадила мама. Он та яблунька була тут ще до нас. І сливки теж. Мама їх залишила, пожаліла викорчовувати. А решту садила сама.

Я дивлюся на цей сад і раптом бачу зовсім іншу картину…

Мамі тридцять п’ять. Вона молода, гарна, сповнена сил, мрій і надій. Вона щойно купила цю маленьку хатинку. Можливо, комусь вона здалася б старою і непоказною, але для мами це був цілий світ. Її власний світ, у якому вона збиралася бути щасливою.

Вона білила стіни, поралася на городі, садила квіти й дерева. Щось пересаджувала, щось перебудовувала, щось постійно планувала…

Скільки ж у неї тоді було сил!

Скільки бажань!

Скільки планів на завтра, на наступний рік, на ціле життя…

Напевно, саджаючи ці дерева, вона уявляла, якими великими вони виростуть. Як навесні цвістимуть, як восени даруватимуть плоди. Як під ними колись сидітиме й відпочиватиме від щоденних турбот.

Але тоді вона ще не знала, як швидко промайнуть роки…

Сьогодні дерева вже старі. Хатинка теж постаріла. Віконні рами потріскалися, сад заріс, і осінній вітер тихенько зриває останнє листя з гілок.

А під старенькою грубкою спить моя старенька мама…

Та сама мама, яка колись бігала цим подвір’ям, тягала відра з водою, копала землю, білила хату, сміялася, сердилася, поспішала, мріяла…

І мені так хочеться хоча б на хвилинку повернути той час.

Побачити її молодою. Почути, як вона гримає відрами біля колодязя. Як гукає мене з городу. Як розповідає, що наступної весни неодмінно посадить ще якісь квіти…

Але час не повертається.

Він узагалі нічого нам не пояснює. Не попереджає, що ось це літо було останнім, коли ми всі були молоді. Що ось ця весна більше ніколи не повториться. Що колись ми востаннє побачимо батьків такими, якими запам’ятали їх із дитинства.

Він просто йде…

І ось я стою біля старенького вікна старенької маминої хати. Дивлюся на старенький сад. Слухаю, як дихає уві сні старенька мама.

І раптом усвідомлюю, що мені самій уже пішов п’ятдесят п’ятий рік…

Боже, коли?!

Коли встигло промайнути стільки років?

Адже мені здається, що я ще зовсім недавно була тією дівчинкою, яка бігала цим подвір’ям. А мама була молодою, сильною, і мені здавалося, що так буде завжди.

І знаєте, що найдивніше?

**Я ж досі збираюся жити…**

У мене стільки планів! Стільки мрій, бажань, задумів! Я ще стільки всього хочу побачити, відчути, пережити…

Усе думаю: ось закінчаться турботи, ось стане спокійніше, ось владнаю справи, ось тоді й поживу для себе.

А потім дивлюся на маму й розумію: вона ж теж колись так думала.

Теж відкладала щось на потім. Теж поспішала зробити все необхідне. Теж вірила, що попереду ще багато часу.

І, мабуть, найбільша людська помилка полягає в тому, що ми сприймаємо життя як щось, що обов’язково має початися пізніше.

А воно вже йде.

Поки ми працюємо, хвилюємося, відкладаємо подорожі, економимо на своїх бажаннях, чекаємо кращих часів…

Воно йде.

І одного осіннього ранку ти раптом стоїш біля старенького вікна й розумієш, що молодість залишилася десь там, за цими деревами, серед пожовклого листя і маминих давніх мрій.

Але знаєте…

Поки мама спить під теплою грубкою, поки за вікном стоїть посаджений її руками сад, поки я можу зайти до цієї хати й сказати: «Мамо, ти спиш?» — у мене ще є щось безмежно дороге.

Є куди повертатися.

Є кого обійняти.

І є для кого залишатися тією самою маленькою дівчинкою.

А жити…

**Мабуть, уже час не збиратися жити. А просто жити.**

Не наступного року. Не тоді, коли все налагодиться. Не колись потім.

Сьогодні.

Бо одного дня й наші діти дивитимуться крізь старенькі вікна, згадуватимуть нас молодими й дивуватимуться, як швидко промайнуло життя…

А поки що за вікном осінь.

І мама спить.

І мені так хочеться, щоб вона спала спокійно ще багато-багато осеней…

* * *

Плаче свічка воском на столі,

Догорять в огні мої молитви,

І Венера в західній імлі

Побажає виграти всі битви.

До Богів коліна прихилю.

Знаю, їм приємні всі поклони…

І запалить вранішню зорю,

Той, хто в церквах не вітав ікони.

Світло Місяця залишилось на склі,

Таємницю Всесвіту відкриє.

Догоряє свічка на столі — І

частинка серця мого тліє…

23.05.26

Я б хотіла зустрітись

Я б хотіла зустрітись з тобою… там…

Розлетівшись на миріади земних літ.

Де з морської піни збудовано храм, І

цілунком хвилі стиратиме слід.

Ти — піщаний берег ірландських вод,

Я? Я морський холодний прибій.

Місце зустрічі: де світанок лиш епізод,

Апогей: там, де берег у піні морській.

Я б молитви творила усім Богам.

Про кохання… про щастя… обіцяючи рай…

Мені б стрітись ізнову з тобою би… там…

Задержи мене..Втримай.. Не відпускай…

14.02.2026

А це пісня на мої слова:

Оберіг

За тебе молитись дозволь мені-це так важливо,

Вести перемовини з Янголом, щоб уберіг…

Ти знаєш, життя — це не біль. Це дарунок і диво,

Це сяйво зірок та пригод, й безліч різних доріг..

Дозволь на чекання й на мрію — це так надихає.

Розмова він-на-віч із Богом дається не всім.

Хай Янгол зажди над тобою крило розправляє,

Від кулі, від лиха щитом закриває святим.

Хай слово моє і думки — оберігом в дорогах,

Що робить тебе непоміченим для ворогів.

Молитимусь я на усіх мені відомих мовах,

Проситиму всіх мені знаних святих і богів.

Дозволь…Через простір і відстань тебе обійняти — Т

о є не важливо: в веселощах ти чи в журбі.

І де б ти не був, маєш завжди і скрізь пам’ятати,

Що хтось оберігами стелить дорогу тобі.. 11.04.2021

* * *

Ти віриш в Янголів? Вони ж бо є повсюди,

Щоб б не казали люди й твій холодний розум.

Зірками скочуються , й йдуть собі між люди,

І перетворють у вірші пісну прозу.

Вони без крил. Несуть в життя незвичне сяйво.

Дають їх тим, хто втратив спрагу й цінність мрії.

Логічні доводи у їхніх діях зайві,

Вони — посланці, щоб відроджувать надії.

Дивись уважно! В мене крил давно немає.

Вони тут зайві, я без них лікую словом.

І Всесвіт думкою моєю обіймає

Тебе крізь простір, і то є не випадково.

Я буду поряд. У думках — таємна сила.

Щоночі — зіркою над твєю головою.

Коли раптово стихне вітер у вітрилах-

Ти подивись у небо — я йду за тобою.

І знов підхопить вітер і попутним стане,

За тебе на коліна стану перед Богом..

І поцілунок долі спраглими вустами

Кладу, щоб знову міг продовжувать дорогу.

Моє кохання

Мій ранок тепер починається з тебе… і з кави-

Це буде лиш наша з тобою така таємниця.

І спрагло  свої відчуття випиваю ковтками,

І падає знову на день мені — Імператриця.

Це значить, опікуватимуся знову коханням,

Плестиму із нього тобі оберіг та молитви.

А ввечері, вкотре, шепочу свої замовляння,

Щоби неушкодженим вийшов із кожної битви.

Своїми словами тобі розверну всі дороги,

Відкрию всі двері, й розвію вітри і тумани,

Ім’я твоє знатимуть Янголи всі і всі Боги,

Й підкоряться ріки, моря, і усі океани.

Подяки не треба. Це просто тобі мій дарунок.

Це просто протягую серце тобі у долоні..

Кладу через простір, своєї жаги, поцілунок

На твОї вуста, що їх пестили вітри солоні.

На твОї повіки, на втомлені спекою очі.

На плечі, і ще…не скажу- ти відчуєш їх дотик…

Шукаю тебе між світами уперто, щоночі,

Моя таємниця. Кохання моє. Мій наркотик.

 Мої руки…

Мої руки..Підставлю, коли ти спіткнешся в дорозі..

Мої очі..Я буду твій погляд, як в мороках будеш

Молитвами шепочу, як діяти буде не в змозі

І як значення імені свого навмисне забудеш.

Свої сни .не читай і не думай. На них оберіг.

Має хтось це робити. Ти цінний, а значіть «дарунок»..

Отже, будуть всі прикрощі танути, як тане сніг,

Від тепла мого дотику, що закладу в поцілунок..

Озиратись не треба. За спиною: Янгол та я.

В тебе вірю. І віра сильніша за інші бажання.

І світити тобі, як вечірня та рання зоря

Буду завжди, допоки палатиме моє кохання.

Мрія

Хочеться…Нестерпно.. Тебе торкатися…

Хочеться цілувати твої вуста,

І неможливо так дочекатися,

Коли зійдуться наші міста…

Можеться..Тебе замріяти, можеться…

Твій голос слухаю часто вночі…

Тоді дороги наші помножаться,

Як складуть Янголи своЇ мечі.

Пишеться..Віршами моє кохання,

Й надія стелить мені вівтар…

Ти-моя мрія й моє бажання,

Моя покута і Божий дар!

Знається.. що кордони не втримають!

Простір — уява лиш! Все розмету!

І в небесах колісницями гримають,

Ті, хто ховає від мене мету.

Збудеться! Все, що ночами замріяно!

Й долю сплету, наче норна, сповна…

Зорями в небі, на вдачу — засіяно…

Й ролі не грає, яка там ціна!

Через віки, як прийду наостанок,

Нове сузір’я для нас створить Бог:

ТвОя зоря і моя — кожен ранок

Будуть над морем світити удвох.

Якби я вміла малювати кохання… наче картину,

Я б малювала його як море, що повільно затягує у водоверть!

Я б малювала його як річку, в тиху вечірню годину,

Що вабить й чарує… і ти йдеш, не думаючи про смерть…

А якби музику вміла писати… щоб ноти і ритми…

Я б створила мелодію та таку! Щоб янголи завмерли вмить!

І співали її найсвітлішим співом, наче молитви,

І кожен, почувши, від бід і нещасть зміг би сам себе зцілить!

А якби я вміла плести… Я би захист сплела, щоб був міцним, довготривалим,

Щоб у латах з моїх почуттів ворогам став невидимим, в битві — стійким.

І щоб кулі, кинжали та постріли повз тебе всі пролітали,

А на честь твою щоб написали величний, прославний та надихаюний гімн!

Якби я вміла… А втім, я вмію й сама чимало…

Я можу так оточити коханням, що не тра молитов, ритуалів, богів.

І всі картини, мелодії світу померкнуть, погаснуть, жевріючи мляво…

Лиш вранці ім’я твоє прошепочу, сховавши кохання своє між рядків.

26.05.26

* * *

Коли мені хочеться писати вірші… я згадую про тебе.

Такого далекого, непізнаного мною, наче ти — геть інша планета.

Шукаю твій силует, коли знову падає стрімко небо,

Іду навпомацки, крізь морок, розриваю чужі тенета.

Коли мені важко — я згадую погляд і стаю утричі сильніша,

Вдивляюсь в обличчя усіх перехожих, шукаю знайомий вже хакі.

Я бачу його крізь вогні, бо цей колір для мене тепер важливіший —

Так воїни знали про час і місце неоголошеної атаки.

Я відчуваю тебе. Я думкою й пристрастю розливаюсь у твоїм тілі…

Я знаю твій запах. За твоєю спиною кроки мої — невагомі…

Я Світоч надії і долю твою осяю… на самому схилі,

Ми майже рідні… та досі з тобою не зовсім знайомі.

26.05.26

Якби я була вовчицею — я б злизувала всі твої рани,

Якби стала Місяцем — я би осяяла всі твої дні та дороги.

Якби я була просвітленою, то із святої і чистої Прани

Варила б для тебе нектар, та такий, що жадали б його усі боги.

Якби стала Сонцем я або Вітром — я гнала би хмари кипучі

Над головою твоєю, щоб тінь не насупила лоб і повіки.

А щоби могла стать Цунамі чи, може, і навіть Торнадо могучим,

Я б розсувала моря і назад повертала б у витоки ріки.

Якби я була… А втім, чи усе це потрібно без тебе?

Очі заплющую, і всі питання змивають тепер морські хвилі…

Серце моє б’ється в такт з твоїм, і думки тепер — серед неба,

Я стану Сиріусом, що тобі світить світанками на небосхилі…

26.05.26

Зачепитись листочком би за твої слова,

Затриматись променем у твоїх очах.

А зоря над морем була права,

Розказала про тебе у синіх снах.

Мені б подихом ніжним цілувати лице,

Що обвітрив Африки пекучий вітер.

Обвиває журба, як змія, кільцем,

Бо не вистачить слів і звичайних літер.

Ти — міраж? Я придумала все сама?

І тебе, і цілунок зі смаком прибою?

І сміється травнем морська весна…

Зачепитись за серце б твоє… собою…

29.05.26

Чуєш… як у повітрі запахло літом?!

А на іншому кінці землі — спека.

І радість ллється в душу світлом,

Хоч ти не поряд, а десь далеко…

А хочеш, зніму твою утому

Своєю силою? Я маю змогу…

Не розкривай секрет нікому,

Лиш Оберігом бери у дорогу.

А хочеш… бажання? Всі і одразу!

Міста підкорюються сміливим!

У твоїх очах тону щоразу…

Так мало треба, щоб бути щасливим.

Заплющую очі. Літо вдихаю.

Ми в різних піснях, у казках цікавих…

Поруч із тобою в мріях блукаю…

Малюю образ твій в барвах яскравих.

6.07.26

Захиснику України

Я замовлю тебе молитвАми,
Так, як може лишень рідна мати,
Щоб сховати тебе за вітрами,
І щоб кулі тебе не здогнати.

Заховаю в свої замовляння
Всю турботу й любов до тебе,
Берегли щоб твоє дихання,
Усі Духи землі і неба.

Буду силой з тобою ділитись,
Оберігом тобі щохвилини.
Хтось же мусить за тебе молитись ,
Поки ти захищаєш країну.

]]> https://virshi.in.ua/virshi-zaxisnikam-ukra%d1%97ni/feed 0 https://virshi.in.ua/koliskova-dlya-ditej https://virshi.in.ua/koliskova-dlya-ditej#comments Wed, 13 May 2026 15:02:16 +0000 https://virshi.in.ua/?p=6685 Колискова

Хто у нас не хоче спати,

В ліжечку кружляє?

Оченята час стуляти,

Сон уже чекає.

Бо у сні маля росте,

Сили набирається.

Спів зірок — це щось святе,

Місяць колихається.

Щоб здоровим виростав,

Досить вже крутиться!

Ти ще й досі не лягав?

Так це не годиться!

Всі навколо дітки сплять,

Сплять малі звірятка,

Мами теж спочить хотять

Сонні оченятка.

Спи, малюк ,мій засинай,

Хай прилине казка,

Ти здоровим виростай,

Спи, моя ти ласка!

Віршик про травень

Третій місяць у весни
Травнем називають,
Прикрашає він сади,
Все там оживає.

Зацвітає абрикоска,
Вишенька й бузочок,
Розпустила свої коски
Яблунька в садочку.

Зеленіє скрізь трава,
Шовковистим полем,
Розпустилась кропива,
Ніжки жалить голі..

І кульбаба — жовтий цвіт,
Наче сонце сяє!
Це весна нам шле привіт,
Землю оновляє.

]]> https://virshi.in.ua/virshiki-pro-vesnu/feed 0 https://virshi.in.ua/virshiki-pro-leva https://virshi.in.ua/virshiki-pro-leva#comments Fri, 01 May 2026 16:25:55 +0000 https://virshi.in.ua/?p=6657

Лев і кошеня

В зоопарку кошеня

Якось лева стріло.

Хоч воно й не тигреня,

Та трималось сміло!

Спинку вигнуло дугою,

Серце — калатало.

«Ми не бачились з тобою!

Хто ти?» — запитало.

Від зухвалості такої

Лев аж остовпів:

«Цар звірів пред тобою!» —

Грізно заревів.

Та злякати кошеня

Було геть непросто:

«Ми з тобою — як рідня,

Хоч малий я зростом!

Тож на мене не ричи!

Трішки спокійніше!

Все-таки ми — родичі,

Не якісь там миші!»

Лев і каша

Лев сьогодні озвірів!
Він нічого ще не їв!
Приносили йому кашу,
насипали повну чашу.

Але леву м’ясо треба,
Лише в ньому є потреба.
Кашу викинув в смітник,
й настрій в нього геть поник.

В животі — переворот,
Аж злякався бегемот.
Лев гирчить страшенним басом:
Дайте швидко мені м’яса!

Я не лось і не баран,
я не їм траву й бур’ян!
Довго лев ревів, сварився,
Поки зовсім не втомився.

Спати ліг голодний, злий,
Видався цей день важкий…
І всю нічку леву снилось,
Як м’яско йому варилось.

А на ранок, як завжди,
Принесли йому води,
І багато м’яса дуже.
Лев скоренько так одужав.

Враз затих і рев, і крик…
Кожен їсть лиш те, що звик.
Отже, друзі, варто знати:
Чим, кого й як годувати.

вірш про Лева

Він за тигра нижчий зростом,
Хоч і виглядає просто.
Його знає цілий світ-
Він могутній дужий кіт.

У савані грізний рик
Чути кожен звір вже звик.
Він величний та красивий,
Неймовірно він сміливий.

Має він розкішну гриву,
Хоч ричить бува жахливо.
Звірів всіх могутній цар!
Це наш Лев — природи дар!

Лев та їжачок

Якось лев наш захворів…
Їжачок приніс грибів,
Приніс меду, приніс чаю:
- Леве! Друже! Виручаю!

Пий чайок, мій любий друже,
Щоб скоріше ти одужав!
Щоб веселий був завжди,
Не траплялось щоб біди!

Лев так грізно подивився-
Їжачок вмить засмутився.
-Що несеш мені,Їжак?
Ти глузуєш з мене так?

Я ж бо м’ясо полюбляю!
Їжачок вже не чекає -
Враз клубочком обернувся,
І до лісу геть метнувся!

Більш до лева з даруванням
Він не йде із лікуванням.
Осторонь його обходить,
В гості більше не приходить

Лев дарунків дуже жде:
— Чом це Їжик не іде?
Може, хтось йому розкаже?
На помилки ці покаже?

Лев тоді замовк на мить,

Стало соромно, стоїть.

Він до їжачка пішов,

І пробачення знайшов.

— Друже, я тебе образив,

Серце твоє дуже вразив.

Ти прийми мої слова,

Бо дружба в лісі — жива.

Пам’ятай про це і ти:
Друзів треба берегти!

]]> https://virshi.in.ua/virshiki-pro-leva/feed 0 https://virshi.in.ua/virshiki-pro-mishku https://virshi.in.ua/virshiki-pro-mishku#comments Tue, 14 Apr 2026 18:09:42 +0000 https://virshi.in.ua/?p=6651 Віршик про мишку

Ніч настала, в домі тиша,
Лиш в кутку шкребеться миша.
Там гризе вона сухарик,
Що я вчора їй залишив.
Головне — щоб кіт не чув,
Про вечерю не збагнув!
Він хотів її спіймати,
Та вона втекла до хати.
Так ведеться в кожнім домі —
Мишка є в кутку малому.
Щоб коту не сумувати,
Треба з мишкою стрибати!

Йшла Людина рідним краєм… крізь життя.
Навкруги минали дні, минали ночі..
Хтось добро творив до самозабуття,
Хтось до золота й багатства був охочий.

Він себе зустрічним радо дарував.
В кожнім вперто бачив брата та Людину,
Хтось приймав, а дехто підло посилав
Те, наповнений чим був, йому у спину.

Хтось молитвою його благословляв,
Хтось шипів образи й посилав прокляття,
Дехто заздрив, а хтось ницо кепкував,
Наче люди, вурдалаки, а не браття.

І розпалювали розбрат між людей,
Ворожнечою ставала їхня мова…
Розпинали на хресті задля ідей,
Щоби ненависть була всьому основа.

І вдалося …все змішали на Землі
Правда -скинута, брехня тепер на троні..
Не в пошані слово честі й вчителі,
І країна б’ється зранено в агонії.

Проте знову відрождається Пророк.
Знов веде країну і людей до світла..
Видно має Дхарму від самих зірок,
Щоб країна збереглася і розквітла…

Він страждає за людей і світлі мрії
Й кожен раз нам шанс дають, щоб Він воскрес
Бо це місія: в хвилини безнадії
Нести хрест свій до самісіньких небес.

Він приходить знов, щоби навчити жити,
Нагадати: понад все — людське життя
Тільки в Нього знов летять прокляття й квіти,
Тільки знову Він піде у Небуття.

Сотні літ… А може тисячі… як знати…
Все міняється: пророк, країни, люди…
Що сьогодні подадуть на битім блюді?
І кого сьогодні будем розпинати?

2026

Та, що малює орбіти

Я можу… летіти в простори стрімкі.
Я можу… у захід, мов кішка, тікати.
А ти можеш битись на власній війні,
Та пекло твоє не дасть рай твій пізнати.

Я можу… купатись у сяйві зірок,
Читаючи вірші, Богів шанувати.
Гойдатись на хвилях, літать між хмарок,
І рими для нових рядків вимагати.

Дозволено все, а всім іншим — табу!
Для себе інакші світи відкриваю.
Лечу повз орбіти і шлях свій кладу
Туди, де всі правила я відкидаю.

Я можу… бажанням відвести біду,
Кохати без дозволу, сили давати.
Безцінним дарунком по долі пройду,
Надію зневіреним знов дарувати.

Я — таємниця! Чарівна та вільна!
У долонях моїх — тече сила безмірна
Я пам’ятаю, хто я є насправді:
Я непідвладна земній жодній владі!

8.05.26

У сапфіровій безодні, де дрімають кораблі,

Спить зірниця таємнича на самісінькому дні.

Вбрана в шати золотисті, магічні та ясні,

Та гострі шипи ховає на шовковіїм вбранні.

Крізь віки вона мандрує, тисячі її сестер

Причаїлися в коралах серед водяних озер.

Хоч тендітна вона з виду, та в душі вона — дракон,

Полювання задля їжі — це для хижака закон.

Завмирає, мов травиця, у підводному саду,

Заколисує увагу, насуваючи біду.

На лазурних хвилях грає, розважається тихцем,

Прикидається невинним і сіяючим вінцем.

І на вогник рибки плинуть, не вчуваючи кінця,

А вона розкриє пащу — й забере їх до лиця…

Все ковтає, мов туман, ця мисливиця мала…

В синім морі зірка сяє: хижа, гарна і німа!

26.03.26

В річці синій, край верби
Весело живуть бобри.
Менші братики пухнаті —
Працьовиті і завзяті.

Риють нірки аж на дні
Під водою, в глибині.
Хід направо, хід наліво —
Щоб тікати вчасно й сміло.

Гілку візьмуть — ще й листок,
Складуть греблю — от місток!
Не бояться хвиль води —
Все міцне у них завжди.

От які вони, бобри —
Дружні, мудрі трударі!
23.02.26