Любители поэзии здесь смогут найти мои стихи, которые написаны в разное время и под разное настроение. Стихи лирические, стихи -раздумья, стихи грустные и весёлые. Под любое настроение можно найти стих, и прочитав его , окунуться в мир поэзии и эмоций, в мир прекрасного настроения и в мир чувств. Здесь есть стихотворения, которые можно прочесть в кругу друзей или на концерте, на фестивале или на литературном вечере. Главное — это не забыть указать автора. Такие стихи -легкие и быстро запоминаются, в них нет заумных фраз, но(  как говорят читатели) они трогают душу и вызывают эмоции. Читайте, берите, пользуйтесь и несите с мир прекрасное и светлое. Ведь словом мы тоже можем сделать мир светлее и добрее, правда?

 

Мы пишем  не только для себя…

 

У природы неземная есть краса…

И она нам показать стремится,

То, как пахнут синью небеса,

То, как растворится в небе птица,

То, как море о любви поет,

И как солнце лучиком целует,

То, как гриб поглубже в лес ведет,

Колокольчик как один тоскует.

И должны мы это описать,

Чтоб читая, чувствовали кожей,

И смогли душою увидать,

Те, кто видеть этого не может.

23.07.2013

Когда смешно — не больно

 Это стихотворение вошло в сборник литературно-музыкального фестиваля » Звезда  Рождества», который проводился в Запорожье в 2014 году.

 Когда смешно — не больно,

Когда смешно — не страшно,

И даже чуть добрее

И ярче мир вокруг!

Когда смешно — сильнее,

Когда смешно — светлее,

И лица красивее

Становятся, мой друг!

И я смеюсь запоем,

Мой смех летит искристо,

Дарю улыбки людям,

Как солнышко — тепло!

Влеку всех за собою

На зависть пессимистам,

И пусть меня осудят,

Мне честно, все равно!

4.07.2013.

Давайте пить… жизнь!

Мы все когда — нибудь умрём,

Но кто-то раньше, кто-то позже,

Покинув бренный мир уйдем

В другой, на этот не похожий…

Ну, а пока… давайте жить!

Давайте жизнью наслаждаться!

Любить, знакомиться, дружить,

И много-много улыбаться!

Чтоб много дел — одновременно!

Чтоб много замыслов, забот!

Мечты и планы — непременно,

И чувств бурлил круговорот!

Давайте жизнь, как воду, пить!

Взахлёб, неистово, как в жажду,

Чтоб счастья привкус ощутить,

Остановив сей миг однажды…

Чтоб подводя итог пути -

Мы знали, что не зря прожили!

И памятью опять прийти

Как будто… и не уходили..

Ох уж эти поэты

Ох, уж эти поэты! Напридумают что-то

И в реальность иную манят нас, в мир другой.

Словно ночью русалки, у лесного болота,

Ждут заблудшие души, уводя за собой.

Растрепав наши чувства, растревожат нам душу,

На вопрос — нет ответа, и уходишь ни с чем…

Но приходят не звано, жизнь порою нарушив..

С ними так невозможно, а без них и совсем..

Ох, уж эти девчонки — нагадают чего-то,

Что сбылось — не заметят, чего нет- того ждут,

А потом с головою — в омут водоворота..

Без оглядки, без страха — не считая минут.

Ох, уж эти мужчины! Женский сон нарушая,

В игры с детства играют — по законам своим,

Открывают ворота: то ли в ад, то ли к раю,

То становятся ближе, то обратно-чужим.

Ох, уж ..Много есть в мире, то ли ангелов падших,

То ли, чистых, невинных; очень разных людей..

Просветленных от Бога, смысл жизни познавших..

Сколько вас повстречала… я по жизни своей..

Мне б с собой разобраться, где есть быль, а где небыль

Разделить: мир реальный и придуманный миф..

Заплутала немного — меж землею и небом..

Отыскать все пытаюсь: где же я средь своих…

11.12.2015

 Новолуние

 

Закричалось, заболелось,
Будто что-то потеряв,
Мне заплакалось, запелось,
Хоть и звук был чуть коряв..
Что со мною? Где я? Кто я?
Почему в душе темно?
Злая, добрая ли фея
Тащит за собой на дно?
Ох, душа, как блажь Господня,
За грехи ли мне дана?
Новолуние сегодня
Вновь меня лишило сна…

Написала стих, который сам просто «вылился» из меня, потом подумала, а при чем здесь Новолуние? Пошла, посмотрела по лунному календарю-сегодня первый день новолуния.Совпадение? Предчувствие? Знание? Не знаю…

11.12.2015

Я знаю…

Я знаю, що я — незабутня…
Я світло приношу, я — свято…
В мені тече сила могутня…
Таких в світі є не багато…

Я — магія і чарівниця.
Відразу мене не вгадаєш…
Цікава, немов таємниця,
Відкрита .. і знов відкриваєш.

Пройду, зачеплю і щезаю…
Я — спалах, я — мить, я -хвилинка…
На серці тепло залишаю,
Я — Всесвіту світла частинка.

Не загуби мене

Допоки буде мені цікаво
І похвилинно про день питатиму,
Це значить, що я про тебе згадую і кожен день ти в моїй душі…
А як розпитувать буду мляво
І інтерес свій лише вдаватиму,
То значить втримати не зумів мене і ми потроху стали чужі…

Допоки в очі твої — заглядую,
І про проблеми всі вислуховую,
Пріорітети не мають значення, твій біль у тілі моїм болить…
Я буду завжди тобі розрадою,
І почуттів своїх не приховую,
Ти лиш не стався до нього байдуже, бо то свіча ніби — гасне вмить..

Допоки серцем тобі відкритая,
Все розумію я, пробачаючи,
Ти збережи все, як є потребою, бо почуття мої — то скарби.
Життя, то книга та не підшитая,
Листки зім’яті у ній гортаючи,
Не загуби мене на сторінці десь і серед літер не загуби…

Закривалась від тебе

Закривалась від тебе… іншими.
Затулялась важливими справами…
Не ставали думки мої гіршими,
Не робились тобі … заставами…

Все змішала: світи з планетами…
Все робила — тебе забути би…
Говорила душа сонетами,
Та я руки тримала зіткнУтими…

Затикала їй рота: «Мовчи ж бо вже!»
Та вночі чула всхлипів марення…
А ізрання: «Бог хай тебе… береже!» -
Це кохання мого … відзеркалення.

Так, я сильна, я можу геть усе!
Серце рвати й вітрам усім кидати…
Хай мій розпач по світу рознесе…
Я навчуся про біль душі… вІдати…

Я знання тії питиму… літрами…
Лікуватиму тих, хто в журбі…
Лиш вночі, перед Богом, молитвами…
Я проситиму щастя… тобі …

 Весняне

А отже… березень прийшов…
Чекала ? Ні! Гуляла зиму.
Снігам вірші писала знов
Та час останьої, жаль, сплинув…

Всьому свій строк, всьому кінець,
Я проводжать її не стану.
Казав учора вітерець:
«Не піддавайся на оману!
Не озирайся, йди вперед!
Шануй сьогодні, день дозрілий
Кохай, життя солодкий мед
Пий спрагло, щастям захмеліло…»

Я йду назустріч цій весні.
Цілую небо, місяць, сонце…
А березень кидає дні
В моє відчинене віконце…

3.03.2017

Поміж зорями не загублюся

Поміж зорями не загублюся,
Я своя там, та річ не в тім…
Я у небо, як в себе дивлюся,
Й недостатніх шукаю рим…

Світить місяць в моє віконце,
Я розрада йому завжди….
В головах не сплять охоронці
Бо я маю дійти мети…

Відчуваю цілунок долі
Серед ночі в своє чоло.
Я несу по землі поволі
Те, що якось уже було…

Диву люди завжди готові..
І готові за ним іти..
Я несу ціний скарб у слові
І рятую ним наші світи…

21.12.2016

Я помру восени

Я помру восени. Буде плакати небо за мною,
Стукотітиме гірко дощем та по кришці труни..
Я помру восени…І прихилиться небо журбою…
Я так осінь люблю, отже знаю — помру восени…..

Ні, не страшно, не боляче, правильно все в цьому світі.
Те, що любимо — хай проводжає в останюю путь…
Так багато ще треба зробить і всього зрозуміти…
І прожити — щоби не змогли мене в світі забуть…

Хай нагадкою висять рядки над постіллю моєю,
Не боюсь я нічого, бо житиму ще сотню літ….
Та помру восени й запалаю на небі зорею,
Щоб в серцях українців віршами лишати свій слід.

16.01.2017

Стука грім у моє вікно

Стука грім у моє вікно,
І гримить, і гергоче, стука….
Хтось покинув його давно
І відтоді в душі розпука.

Загляда у вікно дощем,
І шибки омива сльозами
І від цього на серці — щем…
Наче це все було із нами..

Я була, не за це життя,
Йому парою в небі синім…
Та покликала вниз земля,
І живу на ній жінкою нині…

Він шукає свою любов,
Вічний біль — його таємниця..
Стука грім мені знов і знов..
Я була його Блискавиця..

23.05.2016

Я зараз набираюсь сили…

Я зараз набираюсь сили
Тієї, що із сотню літ
Мої пра-пращури носили,
Себе рятуючи від бід….

Вже час, і все не випадково
Таланти і життєвий шлях..
Я маю в світ цей нести слово…
Й його лишати у серцях…

Навічно залишусь думками,
Через роки, через віки…
Можливо стануть молитвами,
Комусь написані рядки…

Хтось ними вилікує душу,
Хтось про кохання заспіва..
Тому писати вірші мушу,
Бо то є не мої слова…

Ми всі з’являємось у світі
Не просто так… Не задарма…
Знайди себе у розмаїті
Й скажи, ті… головні слова!

8.12.2016

 Про кохання

 

Трошки розкажу вам про кохання..
Як про літо..чи осінній сум..
Це — як прокидаєшся із рання -
В голові танцюють сотні дум…

Це — коли вдивляєшся у вічі
Кожному, з питанням:»Може він?»
Й розумієш, не буває двічі
Погляду… Тих декілька хвилин…

Біль його, та у твоєму тілі.
За думками — телефона плач..
І слова лише вам зрозумілі,
І коли пече його «Пробач»…

Одночасно плачеш і смієшся,
Ревнощі і «Все! Покинь мене!»,
Це коли ніяк ним не нап’єшся,
І боїшся, що це все мине..

Це … весь Всесвіт в тебе під рукою.
Пісня ця стара і знов нова..
Це — на плечі падають журбою
Ним так і не сказані слова.

Наворожу собі кохання

Я сама собі щастя жіноче,
І кохання наворожу…
І хай Всесвіт робить, що хоче
Але буде так, як скажу!

Буде щастя на смак медове,
Буде все, як захочу я!
Старе, давнє чи надто нове -
Та це повість буде моя..

Все сама собі зрежисую
Й запрошу у семи зірок…
Долю братиму не чужую..
Бо не тра мені помилок….

Ні вітри, ні сніги — морози
Вже не вихолодять душі…
Чешуть зорі вночі мені коси,
І нашіптують вголос вірші…

Проведемо обряд єднання,
Щоб дарунком у світ іти…
Я на землю прийшла в останнє…
Щоб ніколи вже не піти..

8.12.2016

 Гумореска  »Чоловіча солідарність»

Дід і баба у трамваї, кошика тримають,
До грудей його міцненько тиснуть- притискають,
Звідки чути» Няу-няу», всі враз сполошились,
«Хто там плаче?» — над старими людоньки схилились.

«Та везем ветеринару, кота каструвати!
Бо співає цей котяра, не дає поспати!»
Поряд став кремезний хлопець, і каже старому:
«От надумала, бабуся, не дай Бог нікому!
Зараз котика каструє, а потім і діда?»
Був ось випадок такий у мого сусіда!»
Дід на бабу подивився, кошик відбирає
І до виходу стареньку пхає — підпихає.
Як стара не опиралась, як не нервувала,
Чоловіча солідарність кота врятувала.
19.06.2015

Комментарии (2) на “Мои стихи обо всём”