В  1993 році, Соня Буре (Кобилянська -Строган Лариса Миколаївна)  стала свідком неприємного, та повчального випадку. Люди висміювали приїджу дівчину за те, що вона розмовляла на своїй рідній, українській мові. Мові, якою говорила її мама, якою  вчила перша вчителька, якою вона вперше промовила :» Кохаю».

Цей випадок запав поетесі у саму глибичінь її тонкої та ранимої душі, і вилився у болючі рядки вірша. Бо рідна мова, то наче мати. Вона одна і сама близька та інтимна. Людина може володіти багатьма мовами, але «мама» вона говорить рідною мовою.

Рідна мова

Мені прийшлося слухати таке,
Коли за мову рідну дорікали,
І діалектом звичним попрікали:
- По-своєму говорить, то яке?
І всякі там припущення давали.
На сміх розмову ставили таку,
Її одвічну, рідну та святу
В моїх очах безсовістно топтали.
Хіба то прикрість — мова не така?
Он Лев Толстой їх знав майже п’ятнанадцять,
Але прийшлось додому повертатись,
Звучала мова рідна та проста.
Ви не праві, не в мові є людина,
В своїх ділах, в поступках, в почуттях,
В своїх діяніях, у щирості звитяг,
Є правди сила, подвигу вершина.
Я чую мови, фрази, діалекти,
Їх перелив, як музика весни,
Одної Батьківщини ми сини,
За неї ми повинні , друже, вмерти.
А мова в кожного, як мати научила,
Коли співала пісню на весні,
Ви не праві, повірте, справді ні,
Чому ж вам мова наша так не мила?
Вона, звичайно, трохи не така,
Чистиша, суржику звучить замало,
На мові цій, повір, нема клейма,
Вона відтінок трохи видавала.
Але коли говорим про чуже,
Не маєм права те чуже марати,
Бо мова в кожного, як рідна мати..
Зобидиш раптом — в серці запече!
4.11.1983

Соня Буре. 1993 рік.