* * *

Плаче свічка воском на столі,
Догорять в огні мої молитви,
І Венера в західній імлі
Побажає виграти всі битви.

До Богів коліна прихилю.
Знаю, їм приємні всі поклони…
І запалить вранішню зорю,
Той, хто в церквах не вітав ікони.

Світло Місяця залишилось на склі,
Таємницю Всесвіту відкриє.
Догоряє свічка на столі —
І частинка серця мого тліє…
23.05.26

Я б хотіла зустрітись

Я б хотіла зустрітись з тобою… там…
Розлетівшись на миріади земних літ.
Де з морської піни збудовано храм,
І цілунком хвилі стиратиме слід.

Ти — піщаний берег ірландських вод,
Я? Я морський холодний прибій.
Місце зустрічі: де світанок лиш епізод,
Апогей: там, де берег у піні морській.

Я б молитви творила усім Богам.
Про кохання… про щастя… обіцяючи рай…
Мені б стрітись ізнову з тобою би… там…
Задержи мене..Втримай.. Не відпускай…

14.02.2026

А це пісня на мої слова:

 

Оберіг

За тебе молитись дозволь мені-це так важливо,
Вести перемовини з Янголом, щоб уберіг…
Ти знаєш, життя — це не біль. Це дарунок і диво,
Це сяйво зірок та пригод, й безліч різних доріг..

Дозволь на чекання й на мрію — це так надихає.
Розмова він-на-віч із Богом дається не всім.
Хай Янгол зажди над тобою крило розправляє,
Від кулі, від лиха щитом закриває святим.

Хай слово моє і думки — оберігом в дорогах,
Що робить тебе непоміченим для ворогів.
Молитимусь я на усіх мені відомих мовах,
Проситиму всіх мені знаних святих і богів.

Дозволь…Через простір і відстань тебе обійняти -
То є не важливо: в веселощах ти чи в журбі.
І де б ти не був, маєш завжди і скрізь пам’ятати,
Що хтось оберігами стелить дорогу тобі..
11.04.2021

* * *

Ти віриш в Янголів? Вони ж бо є повсюди,
Щоб б не казали люди й твій холодний розум.
Зірками скочуються , й йдуть собі між люди,
І перетворють у вірші пісну прозу.

Вони без крил. Несуть в життя незвичне сяйво.
Дають їх тим, хто втратив спрагу й цінність мрії.
Логічні доводи у їхніх діях зайві,
Вони — посланці, щоб відроджувать надії.

Дивись уважно! В мене крил давно немає.
Вони тут зайві, я без них лікую словом.
І Всесвіт думкою моєю обіймає
Тебе крізь простір, і то є не випадково.

Я буду поряд. У думках — таємна сила.
Щоночі — зіркою над твєю головою.
Коли раптово стихне вітер у вітрилах-
Ти подивись у небо — я йду за тобою.

І знов підхопить вітер і попутним стане,
За тебе на коліна стану перед Богом..
І поцілунок долі спраглими вустами
Кладу, щоб знову міг продовжувать дорогу.

Моє кохання

Мій ранок тепер починається з тебе… і з кави-
Це буде лиш наша з тобою така таємниця.
І спрагло  свої відчуття випиваю ковтками,
І падає знову на день мені — Імператриця.

Це значить, опікуватимуся знову коханням,
Плестиму із нього тобі оберіг та молитви.
А ввечері, вкотре, шепочу свої замовляння,
Щоби неушкодженим вийшов із кожної битви.

Своїми словами тобі розверну всі дороги,
Відкрию всі двері, й розвію вітри і тумани,
Ім’я твоє знатимуть Янголи всі і всі Боги,
Й підкоряться ріки, моря, і усі океани.

Подяки не треба. Це просто тобі мій дарунок.
Це просто протягую серце тобі у долоні..
Кладу через простір, своєї жаги, поцілунок
На твОї вуста, що їх пестили вітри солоні.

На твОї повіки, на втомлені спекою очі.
На плечі, і ще…не скажу- ти відчуєш їх дотик…
Шукаю тебе між світами уперто, щоночі,
Моя таємиця. Коханя моє. Мій наркотик.

 Мої руки…

Мої руки..Підставлю, коли ти спіткнешся в дорозі..
Мої очі..Я буду твій погляд, як в мороках будеш
Молитвами шепочу, як діяти буде не в змозі
І як значення імені свого навмисне забудеш.

Свої сни .не читай і не думай. На них оберіг.
Має хтось це робити. Ти цінний, а значіть «дарунок»..
Отже, будуть всі прикрощі танути, як тане сніг,
Від тепла мого дотику, що закладу в поцілунок..

Озиратись не треба. За спиною: Янгол та я.
В тебе вірю. І віра сильніша за інші бажання.
І світити тобі, як вечірня та рання зоря
Буду завжди, допоки палатиме моє кохання.

Мрія

 

Хочеться…Нестерпно.. Тебе торкатися…
Хочеться цілувати твої вуста,
І неможливо так дочекатися,
Коли зійдуться наші міста…

Можеться..Тебе замріяти, можеться…
Твій голос слухаю часто вночі…
Тоді дороги наші помножаться,
Як складуть Янголи своЇ мечі.

Пишеться..Віршами моє кохання,
Й надія стелить мені вівтар…
Ти-моя мрія й моє бажання,
Моя покута і Божий дар!

Знається.. що кордони не втримають!
Простір — уява лиш! Все розмету!
І в небесах колісницями гримають,
Ті, хто ховає від мене мету.

Збудеться! Все, що ночами замріяно!
Й долю сплету, наче норна, сповна…
Зорями в небі, на вдачу — засіяно…
Й ролі не грає, яка там ціна!

Через віки, як прийду наостанок,
Нове сузір’я для нас створить Бог:
ТвОя зоря і моя — кожен ранок
Будуть над морем світити удвох.

 

Якби я вміла малювати кохання… наче картину,
Я б малювала його як море, що повільно затягує у водоверть!
Я б малювала його як річку, в тиху вечірню годину,
Що вабить й чарує… і ти йдеш, не думаючи про смерть…

А якби музику вміла писати… щоб ноти і ритми…
Я б створила мелодію та таку! Щоб янголи завмерли вмить!
І співали її найсвітлішим співом, наче молитви,
І кожен, почувши, від бід і нещасть зміг би сам себе зцілить!

А якби я вміла плести… Я би захист сплела, щоб був міцним, довготривалим,
Щоб у латах з моїх почуттів ворогам став невидимим, в битві — стійким.
І щоб кулі, кинжали та постріли повз тебе всі пролітали,
А на честь твою щоб написали величний, прославний та надихаюний гімн!

Якби я вміла… А втім, я вмію й сама чимало…
Я можу так оточити коханням, що не тра молитов, ритуалів, богів.
І всі картини, мелодії світу померкнуть, погаснуть, жевріючи мляво…
Лиш вранці ім’я твоє прошепочу, сховавши кохання своє між рядків.

26.05.26

* * *

 

Коли мені хочеться писати вірші… я згадую про тебе.

Такого далекого, непізнаного мною, наче ти — геть інша планета.
Шукаю твій силует, коли знову падає стрімко небо,
Іду навпомацки, крізь морок, розриваю чужі тенета.

Коли мені важко — я згадую погляд і стаю утричі сильніша,
Вдивляюсь в обличчя усіх перехожих, шукаю знайомий вже хакі.
Я бачу його крізь вогні, бо цей колір для мене тепер важливіший —
Так воїни знали про час і місце неоголошеної атаки.

Я відчуваю тебе. Я думкою й пристрастю розливаюсь у твоїм тілі…
Я знаю твій запах. За твоєю спиною кроки мої — невагомі…
Я Світоч надії і долю твою осяю… на самому схилі,
Ми майже рідні… та досі з тобою не зовсім знайомі.

26.05.26

Якби я була вовчицею — я б злизувала всі твої рани,
Якби стала Місяцем — я би осяяла всі твої дні та дороги.
Якби я була просвітленою, то із святої і чистої Прани
Варила б для тебе нектар, та такий, що жадали б його усі боги.

Якби стала Сонцем я або Вітром — я гнала би хмари кипучі
Над головою твоєю, щоб тінь не насупила лоб і повіки.
А щоби могла стать Цунамі чи, може, і навіть Торнадо могучим,
Я б розсувала моря і назад повертала б у витоки ріки.

Якби я була… А втім, чи усе це потрібно без тебе?
Очі заплющую, і всі питання змивають тепер морські хвилі…
Серце моє б’ється в такт з твоїм, і думки тепер — серед неба,
Я стану Сиріусом, що тобі світить світанками на небосхилі…

26.05.26

Зачепитись листочком би за твої слова,
Затриматись променем у твоїх очах.
А зоря над морем була права,
Розказала про тебе у синіх снах.

Мені б подихом ніжним цілувати лице,
Що обвітрив Африки пекучий вітер.
Обвиває журба, як змія, кільцем,
Бо не вистачить слів і звичайних літер.

Ти — міраж? Я придумала все сама?
І тебе, і цілунок зі смаком прибою?
І сміється травнем морська весна…
Зачепитись за серце б твоє… собою…

29.05.26