* * *

Плаче свічка воском на столі, Догорять в огні мої молитви, І Венера в західній імлі Побажає виграти всі битви.

До Богів коліна прихилю. Знаю, їм приємні всі поклони… І запалить вранішню зорю, Той, хто в церквах не вітав ікони.

Світло Місяця залишилось на склі, Таємницю Всесвіту відкриє. Догоряє свічка на столі — І частинка серця мого тліє… 23.05.26

Я б хотіла зустрітись

Я б хотіла зустрітись з тобою… там… Розлетівшись на миріади земних літ. Де з морської піни збудовано храм, І цілунком хвилі стиратиме слід.

Ти — піщаний берег ірландських вод, Я? Я морський холодний прибій. Місце зустрічі: де світанок лиш епізод, Апогей: там, де берег у піні морській.

Я б молитви творила усім Богам. Про кохання… про щастя… обіцяючи рай… Мені б стрітись ізнову з тобою би… там… Задержи мене..Втримай.. Не відпускай…

14.02.2026

А це пісня на мої слова:

 

Оберіг

За тебе молитись дозволь мені-це так важливо, Вести перемовини з Янголом, щоб уберіг… Ти знаєш, життя — це не біль. Це дарунок і диво, Це сяйво зірок та пригод, й безліч різних доріг..

Дозволь на чекання й на мрію — це так надихає. Розмова він-на-віч із Богом дається не всім. Хай Янгол зажди над тобою крило розправляє, Від кулі, від лиха щитом закриває святим.

Хай слово моє і думки — оберігом в дорогах, Що робить тебе непоміченим для ворогів. Молитимусь я на усіх мені відомих мовах, Проситиму всіх мені знаних святих і богів.

Дозволь…Через простір і відстань тебе обійняти — То є не важливо: в веселощах ти чи в журбі. І де б ти не був, маєш завжди і скрізь пам’ятати, Що хтось оберігами стелить дорогу тобі.. 11.04.2021

* * *

Ти віриш в Янголів? Вони ж бо є повсюди, Щоб б не казали люди й твій холодний розум. Зірками скочуються , й йдуть собі між люди, І перетворють у вірші пісну прозу.

Вони без крил. Несуть в життя незвичне сяйво. Дають їх тим, хто втратив спрагу й цінність мрії. Логічні доводи у їхніх діях зайві, Вони — посланці, щоб відроджувать надії.

Дивись уважно! В мене крил давно немає. Вони тут зайві, я без них лікую словом. І Всесвіт думкою моєю обіймає Тебе крізь простір, і то є не випадково.

Я буду поряд. У думках — таємна сила. Щоночі — зіркою над твєю головою. Коли раптово стихне вітер у вітрилах- Ти подивись у небо — я йду за тобою.

І знов підхопить вітер і попутним стане, За тебе на коліна стану перед Богом.. І поцілунок долі спраглими вустами Кладу, щоб знову міг продовжувать дорогу.

Моє кохання

Мій ранок тепер починається з тебе… і з кави- Це буде лиш наша з тобою така таємниця. І спрагло  свої відчуття випиваю ковтками, І падає знову на день мені — Імператриця.

Це значить, опікуватимуся знову коханням, Плестиму із нього тобі оберіг та молитви. А ввечері, вкотре, шепочу свої замовляння, Щоби неушкодженим вийшов із кожної битви.

Своїми словами тобі розверну всі дороги, Відкрию всі двері, й розвію вітри і тумани, Ім’я твоє знатимуть Янголи всі і всі Боги, Й підкоряться ріки, моря, і усі океани.

Подяки не треба. Це просто тобі мій дарунок. Це просто протягую серце тобі у долоні.. Кладу через простір, своєї жаги, поцілунок На твОї вуста, що їх пестили вітри солоні.

На твОї повіки, на втомлені спекою очі. На плечі, і ще…не скажу- ти відчуєш їх дотик… Шукаю тебе між світами уперто, щоночі, Моя таємиця. Коханя моє. Мій наркотик.

 Мої руки…

Мої руки..Підставлю, коли ти спіткнешся в дорозі.. Мої очі..Я буду твій погляд, як в мороках будеш Молитвами шепочу, як діяти буде не в змозі І як значення імені свого навмисне забудеш.

Свої сни .не читай і не думай. На них оберіг. Має хтось це робити. Ти цінний, а значіть «дарунок».. Отже, будуть всі прикрощі танути, як тане сніг, Від тепла мого дотику, що закладу в поцілунок..

Озиратись не треба. За спиною: Янгол та я. В тебе вірю. І віра сильніша за інші бажання. І світити тобі, як вечірня та рання зоря Буду завжди, допоки палатиме моє кохання.

Мрія

 

Хочеться…Нестерпно.. Тебе торкатися… Хочеться цілувати твої вуста, І неможливо так дочекатися, Коли зійдуться наші міста…

Можеться..Тебе замріяти, можеться… Твій голос слухаю часто вночі… Тоді дороги наші помножаться, Як складуть Янголи своЇ мечі.

Пишеться..Віршами моє кохання, Й надія стелить мені вівтар… Ти-моя мрія й моє бажання, Моя покута і Божий дар!

Знається.. що кордони не втримають! Простір — уява лиш! Все розмету! І в небесах колісницями гримають, Ті, хто ховає від мене мету.

Збудеться! Все, що ночами замріяно! Й долю сплету, наче норна, сповна… Зорями в небі, на вдачу — засіяно… Й ролі не грає, яка там ціна!

Через віки, як прийду наостанок, Нове сузір’я для нас створить Бог: ТвОя зоря і моя — кожен ранок Будуть над морем світити удвох.

 

Якби я вміла малювати кохання… наче картину, Я б малювала його як море, що повільно затягує у водоверть! Я б малювала його як річку, в тиху вечірню годину, Що вабить й чарує… і ти йдеш, не думаючи про смерть…

А якби музику вміла писати… щоб ноти і ритми… Я б створила мелодію та таку! Щоб янголи завмерли вмить! І співали її найсвітлішим співом, наче молитви, І кожен, почувши, від бід і нещасть зміг би сам себе зцілить!

А якби я вміла плести… Я би захист сплела, щоб був міцним, довготривалим, Щоб у латах з моїх почуттів ворогам став невидимим, в битві — стійким. І щоб кулі, кинжали та постріли повз тебе всі пролітали, А на честь твою щоб написали величний, прославний та надихаюний гімн!

Якби я вміла… А втім, я вмію й сама чимало… Я можу так оточити коханням, що не тра молитов, ритуалів, богів. І всі картини, мелодії світу померкнуть, погаснуть, жевріючи мляво… Лиш вранці ім’я твоє прошепочу, сховавши кохання своє між рядків.

26.05.26

* * *

 

Коли мені хочеться писати вірші… я згадую про тебе.

Такого далекого, непізнаного мною, наче ти — геть інша планета. Шукаю твій силует, коли знову падає стрімко небо, Іду навпомацки, крізь морок, розриваю чужі тенета.

Коли мені важко — я згадую погляд і стаю утричі сильніша, Вдивляюсь в обличчя усіх перехожих, шукаю знайомий вже хакі. Я бачу його крізь вогні, бо цей колір для мене тепер важливіший — Так воїни знали про час і місце неоголошеної атаки.

Я відчуваю тебе. Я думкою й пристрастю розливаюсь у твоїм тілі… Я знаю твій запах. За твоєю спиною кроки мої — невагомі… Я Світоч надії і долю твою осяю… на самому схилі, Ми майже рідні… та досі з тобою не зовсім знайомі.

26.05.26

Якби я була вовчицею — я б злизувала всі твої рани, Якби стала Місяцем — я би осяяла всі твої дні та дороги. Якби я була просвітленою, то із святої і чистої Прани Варила б для тебе нектар, та такий, що жадали б його усі боги.

Якби стала Сонцем я або Вітром — я гнала би хмари кипучі Над головою твоєю, щоб тінь не насупила лоб і повіки. А щоби могла стать Цунамі чи, може, і навіть Торнадо могучим, Я б розсувала моря і назад повертала б у витоки ріки.

Якби я була… А втім, чи усе це потрібно без тебе? Очі заплющую, і всі питання змивають тепер морські хвилі… Серце моє б’ється в такт з твоїм, і думки тепер — серед неба, Я стану Сиріусом, що тобі світить світанками на небосхилі…

26.05.26

Зачепитись листочком би за твої слова, Затриматись променем у твоїх очах. А зоря над морем була права, Розказала про тебе у синіх снах.

Мені б подихом ніжним цілувати лице, Що обвітрив Африки пекучий вітер. Обвиває журба, як змія, кільцем, Бо не вистачить слів і звичайних літер.

Ти — міраж? Я придумала все сама? І тебе, і цілунок зі смаком прибою? І сміється травнем морська весна… Зачепитись за серце б твоє… собою…

29.05.26

Чуєш… як у повітрі запахло літом?!

А на іншому кінці землі — спека.

І радість ллється в душу світлом,

Хоч ти не поряд, а десь далеко…

А хочеш, зніму твою утому

Своєю силою? Я маю змогу…

Не розкривай секрет нікому,

Лиш Оберігом бери у дорогу.

А хочеш… бажання? Всі і одразу!

Міста підкорюються сміливим!

У твоїх очах тону щоразу…

Так мало треба, щоб бути щасливим.

Заплющую очі. Літо вдихаю.

Ми в різних піснях, у казках цікавих…

Поруч із тобою в мріях блукаю…

Малюю образ твій в барвах яскравих.

6.07.26