* * *

Плаче свічка воском на столі,

Догорять в огні мої молитви,

І Венера в західній імлі

Побажає виграти всі битви.

До Богів коліна прихилю.

Знаю, їм приємні всі поклони…

І запалить вранішню зорю,

Той, хто в церквах не вітав ікони.

Світло Місяця залишилось на склі,

Таємницю Всесвіту відкриє.

Догоряє свічка на столі — І

частинка серця мого тліє…

23.05.26

Я б хотіла зустрітись

Я б хотіла зустрітись з тобою… там…

Розлетівшись на миріади земних літ.

Де з морської піни збудовано храм, І

цілунком хвилі стиратиме слід.

Ти — піщаний берег ірландських вод,

Я? Я морський холодний прибій.

Місце зустрічі: де світанок лиш епізод,

Апогей: там, де берег у піні морській.

Я б молитви творила усім Богам.

Про кохання… про щастя… обіцяючи рай…

Мені б стрітись ізнову з тобою би… там…

Задержи мене..Втримай.. Не відпускай…

14.02.2026

А це пісня на мої слова:

 

Оберіг

За тебе молитись дозволь мені-це так важливо,

Вести перемовини з Янголом, щоб уберіг…

Ти знаєш, життя — це не біль. Це дарунок і диво,

Це сяйво зірок та пригод, й безліч різних доріг..

Дозволь на чекання й на мрію — це так надихає.

Розмова він-на-віч із Богом дається не всім.

Хай Янгол зажди над тобою крило розправляє,

Від кулі, від лиха щитом закриває святим.

Хай слово моє і думки — оберігом в дорогах,

Що робить тебе непоміченим для ворогів.

Молитимусь я на усіх мені відомих мовах,

Проситиму всіх мені знаних святих і богів.

Дозволь…Через простір і відстань тебе обійняти — Т

о є не важливо: в веселощах ти чи в журбі.

І де б ти не був, маєш завжди і скрізь пам’ятати,

Що хтось оберігами стелить дорогу тобі.. 11.04.2021

* * *

Ти віриш в Янголів? Вони ж бо є повсюди,

Щоб б не казали люди й твій холодний розум.

Зірками скочуються , й йдуть собі між люди,

І перетворють у вірші пісну прозу.

Вони без крил. Несуть в життя незвичне сяйво.

Дають їх тим, хто втратив спрагу й цінність мрії.

Логічні доводи у їхніх діях зайві,

Вони — посланці, щоб відроджувать надії.

Дивись уважно! В мене крил давно немає.

Вони тут зайві, я без них лікую словом.

І Всесвіт думкою моєю обіймає

Тебе крізь простір, і то є не випадково.

Я буду поряд. У думках — таємна сила.

Щоночі — зіркою над твєю головою.

Коли раптово стихне вітер у вітрилах-

Ти подивись у небо — я йду за тобою.

І знов підхопить вітер і попутним стане,

За тебе на коліна стану перед Богом..

І поцілунок долі спраглими вустами

Кладу, щоб знову міг продовжувать дорогу.

Моє кохання

Мій ранок тепер починається з тебе… і з кави-

Це буде лиш наша з тобою така таємниця.

І спрагло  свої відчуття випиваю ковтками,

І падає знову на день мені — Імператриця.

Це значить, опікуватимуся знову коханням,

Плестиму із нього тобі оберіг та молитви.

А ввечері, вкотре, шепочу свої замовляння,

Щоби неушкодженим вийшов із кожної битви.

Своїми словами тобі розверну всі дороги,

Відкрию всі двері, й розвію вітри і тумани,

Ім’я твоє знатимуть Янголи всі і всі Боги,

Й підкоряться ріки, моря, і усі океани.

Подяки не треба. Це просто тобі мій дарунок.

Це просто протягую серце тобі у долоні..

Кладу через простір, своєї жаги, поцілунок

На твОї вуста, що їх пестили вітри солоні.

На твОї повіки, на втомлені спекою очі.

На плечі, і ще…не скажу- ти відчуєш їх дотик…

Шукаю тебе між світами уперто, щоночі,

Моя таємниця. Кохання моє. Мій наркотик.

 Мої руки…

Мої руки..Підставлю, коли ти спіткнешся в дорозі..

Мої очі..Я буду твій погляд, як в мороках будеш

Молитвами шепочу, як діяти буде не в змозі

І як значення імені свого навмисне забудеш.

Свої сни .не читай і не думай. На них оберіг.

Має хтось це робити. Ти цінний, а значіть «дарунок»..

Отже, будуть всі прикрощі танути, як тане сніг,

Від тепла мого дотику, що закладу в поцілунок..

Озиратись не треба. За спиною: Янгол та я.

В тебе вірю. І віра сильніша за інші бажання.

І світити тобі, як вечірня та рання зоря

Буду завжди, допоки палатиме моє кохання.

Мрія

 

Хочеться…Нестерпно.. Тебе торкатися…

Хочеться цілувати твої вуста,

І неможливо так дочекатися,

Коли зійдуться наші міста…

Можеться..Тебе замріяти, можеться…

Твій голос слухаю часто вночі…

Тоді дороги наші помножаться,

Як складуть Янголи своЇ мечі.

Пишеться..Віршами моє кохання,

Й надія стелить мені вівтар…

Ти-моя мрія й моє бажання,

Моя покута і Божий дар!

Знається.. що кордони не втримають!

Простір — уява лиш! Все розмету!

І в небесах колісницями гримають,

Ті, хто ховає від мене мету.

Збудеться! Все, що ночами замріяно!

Й долю сплету, наче норна, сповна…

Зорями в небі, на вдачу — засіяно…

Й ролі не грає, яка там ціна!

Через віки, як прийду наостанок,

Нове сузір’я для нас створить Бог:

ТвОя зоря і моя — кожен ранок

Будуть над морем світити удвох.

 

Якби я вміла малювати кохання… наче картину,

Я б малювала його як море, що повільно затягує у водоверть!

Я б малювала його як річку, в тиху вечірню годину,

Що вабить й чарує… і ти йдеш, не думаючи про смерть…

А якби музику вміла писати… щоб ноти і ритми…

Я б створила мелодію та таку! Щоб янголи завмерли вмить!

І співали її найсвітлішим співом, наче молитви,

І кожен, почувши, від бід і нещасть зміг би сам себе зцілить!

А якби я вміла плести… Я би захист сплела, щоб був міцним, довготривалим,

Щоб у латах з моїх почуттів ворогам став невидимим, в битві — стійким.

І щоб кулі, кинжали та постріли повз тебе всі пролітали,

А на честь твою щоб написали величний, прославний та надихаюний гімн!

Якби я вміла… А втім, я вмію й сама чимало…

Я можу так оточити коханням, що не тра молитов, ритуалів, богів.

І всі картини, мелодії світу померкнуть, погаснуть, жевріючи мляво…

Лиш вранці ім’я твоє прошепочу, сховавши кохання своє між рядків.

26.05.26

* * *

 

Коли мені хочеться писати вірші… я згадую про тебе.

Такого далекого, непізнаного мною, наче ти — геть інша планета.

Шукаю твій силует, коли знову падає стрімко небо,

Іду навпомацки, крізь морок, розриваю чужі тенета.

Коли мені важко — я згадую погляд і стаю утричі сильніша,

Вдивляюсь в обличчя усіх перехожих, шукаю знайомий вже хакі.

Я бачу його крізь вогні, бо цей колір для мене тепер важливіший —

Так воїни знали про час і місце неоголошеної атаки.

Я відчуваю тебе. Я думкою й пристрастю розливаюсь у твоїм тілі…

Я знаю твій запах. За твоєю спиною кроки мої — невагомі…

Я Світоч надії і долю твою осяю… на самому схилі,

Ми майже рідні… та досі з тобою не зовсім знайомі.

26.05.26

Якби я була вовчицею — я б злизувала всі твої рани,

Якби стала Місяцем — я би осяяла всі твої дні та дороги.

Якби я була просвітленою, то із святої і чистої Прани

Варила б для тебе нектар, та такий, що жадали б його усі боги.

Якби стала Сонцем я або Вітром — я гнала би хмари кипучі

Над головою твоєю, щоб тінь не насупила лоб і повіки.

А щоби могла стать Цунамі чи, може, і навіть Торнадо могучим,

Я б розсувала моря і назад повертала б у витоки ріки.

Якби я була… А втім, чи усе це потрібно без тебе?

Очі заплющую, і всі питання змивають тепер морські хвилі…

Серце моє б’ється в такт з твоїм, і думки тепер — серед неба,

Я стану Сиріусом, що тобі світить світанками на небосхилі…

26.05.26

Зачепитись листочком би за твої слова,

Затриматись променем у твоїх очах.

А зоря над морем була права,

Розказала про тебе у синіх снах.

Мені б подихом ніжним цілувати лице,

Що обвітрив Африки пекучий вітер.

Обвиває журба, як змія, кільцем,

Бо не вистачить слів і звичайних літер.

Ти — міраж? Я придумала все сама?

І тебе, і цілунок зі смаком прибою?

І сміється травнем морська весна…

Зачепитись за серце б твоє… собою…

29.05.26

Чуєш… як у повітрі запахло літом?!

А на іншому кінці землі — спека.

І радість ллється в душу світлом,

Хоч ти не поряд, а десь далеко…

А хочеш, зніму твою утому

Своєю силою? Я маю змогу…

Не розкривай секрет нікому,

Лиш Оберігом бери у дорогу.

А хочеш… бажання? Всі і одразу!

Міста підкорюються сміливим!

У твоїх очах тону щоразу…

Так мало треба, щоб бути щасливим.

Заплющую очі. Літо вдихаю.

Ми в різних піснях, у казках цікавих…

Поруч із тобою в мріях блукаю…

Малюю образ твій в барвах яскравих.

6.07.26