Про кохання говорено-переговорено. Скільки написано віршів та пісень. Немає зліку. Але все одно кохання підштовхує нас писати знову і знову. І мої вірші про кохання на українській мові теж мають право на існування. Бо кожному  з нас здається, що такі слова, які ми пишемо, не казав ще ніхто. Так, все це вже колись було, і було з кимось іншим. Але, вірші про кохання на українській мові всеодно складаються і пишуться. Можливо через кілька років це буде виглядати смішним та незграбним. Та можливо саме ці слова допоможуть якійсь парі відкритись у почуттях і знайти гармонію кохання.

Фото Андрея Оваско

* * *

Напиши, що у тебе все добре…
Напиши мені через дощі.
Закотилося сонце за обрій
У моїй неспокійній душі.

Чомусь туга настала раптова,
А вночі серце стало боліти.
Напиши мені тільки три слова:
«В мене добре все. Будемо жити!»

Без тебе

Я тебе усе життя чекала,
І жила без тебе, як могла..
Доля інших щедро дарувала,
Я казала їм твої слова…

Посивіли скроні. Не чекаю…
І мої під сонцем всохли квіти..
Павутинням душу заплітає…
Я навчилася без тебе жити…

* * *

Цілуй мене словами на папері…
Обіймами крізь простір огорни.
Я подих твій відчую в атмосфері,
Коли прийдеш в мої спокійні сни.

На дотик тілом стомленим чатую,
На поцілунки ніжні та рясні..
Тобою душу зранену злікую,
Коли прийдеш до мене уві сні.

* * *

Ніч. Накриваю хрустке простирадло на постіль.
І подушки підбиваю: у Всесвіт сигнал..
Скільки ночей я обряд цей проводила поспіль?
Я не зізнаюсь нікому про свій ритуал…
Вдень я -вогонь, метеор, агресивно-чарівна,
Вітер, що перепони з дороги знесе…
Та лише місяць в вікно — я стелюся, наївна,
Не признаючись собі, що чекаю тебе…
Вітер зриває зірки, що летять безпорадно.
Боги запалюють знову у небі вогні…
Кожної ночі тобі я стелю простирадло…
Щоб був солодким твій сон на тім краю землі..

* * *

Я не питаю. Сама відповім все за тебе.
Стукає осінь мені листопадним дощем..
Трохи збрехала тобі, що нічого не треба..
Ти не повірив? Тож значить усе навзаєм..
І у молитві для тебе випрошую щастя.
Там, наверху, знають ціну таким молитвам..
З’єднуюсь з Господом іноді через причастя,
Заради тебе вклоняюся різним богам.
Що мені треба?Я зовсім прошу не багато,
Іноді прОсте прохання виконуй моє:
Згадуй мене у листах, в будній день та на свято,
Просто нагадуй мені, що у мене ти є.

* * *

Вечір. На дворі вже сутінки, темно і тихо.
Очі заплющюю — там зустрічаю тебе…
В передчуті насолоди, блаженої втіхи,
Подих затримую, та не спинити себе.

Твій поцілунок. Я смак відчуваю реально…
І закусивши губу, стогін стримую свій.
Та моє тіло тебе потребує безжально -
Боязко прОшу  уяву:»Не треба-но! Стій!»

Тільки не слуха мене некероване тіло,
Полум’я рве мою плоть і в вогні все пала…
І викида підсвідомість усе, що хотіла.
Я на побаченні в мріях з тобою була…

* * *

Я відкинусь у кріслі і очі закрию:»Де ти?»
Я пройду за тобою, мов тінь. Я ступатиму тихо…
Незнайомцями поряд, у натовпі буду іти.
Стану крилами янгола, що укривають від лиха.

Я ласкатиму дотиком вітру обличчя твоє,
Я собою легені наповню твої, наче киснем,
Буду поруч з тобою, бо подумки там де ти є,
Хочу бути уперто, щомиті зухвало — навмисне…

Через милі дощів, океану і простір зірок,
Перепон не існує — я їх прибираю коханням..
Ти впізнаєш мене поміж тисячі різних жінок..
Ти відчуєш мене.. Я твоя. Перша… й сама остання.

* * *

Не пиши мені чужі вірші.
І хоча написано чимало,
Там нема мене, мєї душі..
Не мене у тих віршах кохали..

Не для мене чарівні слова,
Не про мене ніжність серце гріє,
Я тоді с тобою не була -
Не мені присвячував надію.

Я від тебе хочу лиш своє,
Ми — єдині на планеті цій
І мої слова у тебе є…
Ти згадати лише їх зумій..

* * *

Чекання втомлює лиш тих, хто не зуміє
Кожної миті насолоду віднайти…
Хто не шукає задоволення в надії,
Хто не смакує шлях, ведучий до мети.

Не квапся!Завше  Час на все дарують Боги.
Ти лиш завжди тримай мене в своїх  думках…
Все буде: зустріч після довгої дороги..
І поцілунок долі на твоїх  вустах…

* * *

Твій літак летітиме до мене,
Через півпланети та думки..
Все, що в небесах благословенне,
То з моєї легкої руки..

Крізь сніги чекатиму на нього,
Прочитаю Богу молитви..
Прокладаю там свою дорогу,
Щоб своє кохання віднайти..

 * * *

Стати б для тебе піснею,
І дарувать наснагу..
В спеку водою прісною,
Щоб вгамувати спрагу.
Краплею дощовою
Що освіжа в жарінь.
Стежкою лісовою,
Словом — ключем: «Амінь».
Зіркою би яскравою,
Падати у твій слід
Ранішньою загравою,
Що сповіщає схід.
Крапельками туману
Після нічної зливи
Я чим завгодно стану,
Лиш би ти був щасливий..

* * *

Я почую тебе крізь ніч
Говори тільки, не мовчи..
Це для нас вже буденна річ:
Посилати думки вночі..
Не важливі материки,
Не важливий реальний світ,
Зверху там — наші боржники,
Крізь зірки свій шлють привіт.
Ти кажи, я почую, повір,
Відповім, не чекаючи, ранку..
В мене з Всесвітом договір,
Що важливі мої забаганки…
Ми думками несем тепло
І освітлюєм темне небо…
Все що в світі -колись було..
Лиш згадати його нам треба..

* * *

 

Коли скінчаться всі слова,
Коли все сказане — здійсниться,
Я замовчу — таке бува…
То буде наша таємниця.

Мовчати разом — то для нас
Є найінтимніша розмова.
І Всесвіт призупинить час,
Бо то — сердець лунає мова..

 

Комментарии (2) на “Про кохання на українській мові”