Є вірші, які самі просяться на лист паперу чи на листочок блокнотика у ноутбуці — не важиво. Але вони крутяться на язиці і навіть зриваються якимись словами у повітря, наче я всього лише якийсь сосуд, через який  говорить Всесвіт. І коли він переповненний, то нічого не зупинить цю енергію, аби виплюхнутись. Іноді пишуться такі речі, які і сам потім сидиш і розбираєш, і розумієш його сенс чи зміст якось по-новому. Так і лірика народжується буває під впливом чогось раптово. Ще немає слів, ще немає рядків, але вірш вже є. Він всередині, він проситься на поверхню, він виривається вибухом ємоцій. Це можуть бути і радість, і сльози, і сум…. Це неймовірне почуття, коли ти знаєш , що маєш казати, і намагаєшся підібрати слова, щоб точніше передатии те, що тобі довірили переказати. Особливою енергетикою завжди для мене був наповненний дощ. Тому і вірші про дощ такі іноді чудні або пророчі, якісь магічні або нейомірно правдиві. Правильно би іноді підписати авторство вірша одним слово -дощ. Але я розумію, що якби не було би мене, то не було би ашої з ним інтимної розмови, яка іноді  виливається у рядки ліричної поєзії.

* * *

Стука грім у моє вікно,
І гримить, і гергоче, стука….
Хтось покинув його давно
І відтоді в душі розпука.

Загляда у вікно дощем,
І шибки омива сльозами
І від цього на серці — щем…
Наче це все було із нами..

Я була, не за це життя,
Йому парою в небі синім…
Та покликала вниз земля,
І живу на ній жінкою нині…

Він шукає свою любов,
Вічний біль — його таємниця..
Стука грім мені знов і знов..
Я була його Блискавиця..

* * *

Цілий день лив дощ сьогодні, цілий день…
На вікні свої картини малював…
Заспівав усіх, що знав, мені пісень…
Загравав до мене, щиро загравав…

Я вдивлялася між краплі дощові,
І на мить здалося..ні… тільки здалося..
Дощ тебе намалював мені на склі,
Наче знав, що в моїм серці відбулося…

Цілий день втішає сірий дощ мене…
Я і він — ми рідні з ним, одна стихія.
Стука крапельками :»Не сумуй! Мине!»
Мій прихильник із сузір’я Водолія…

Він співав їй мелодій сумних та веселих,
Він читав їй вірші, про кохання і сум,
Свіжим подихом вітру вривався в оселю,
І кружляв в голові хороводами дум…

Прохолодою пестив і зваблював тіло
І цілунки по шкірі стікали дощем…
І неясне бажання у грудях тремтіло,
А в душі ледь відчутно прорізався щем.

І до нього вона простягла свої руки:
Обійняти, притиснуть його до грудей…
І назавжди щоб поруч із ним, без розлуки -
Крізь роки, серед богів, зірок та людей…

Це не казка, не сон, це бува поміж нами,
Та не кожен побачить інтимнішу мить…
У відкритім вікні, на межі між світами
Із дощем на побаченні жінка стоїть…

Про Любов

Все, що я відчуваю до тебе, то хай поміж нами…
Ідеальний коханець, хранитель моїх слів і снів…
Зачаровуєш серце і зваблюєш душу піснями,
І закохуєш сотнею тисяч небесних вогнів…

Я тебе проміняла на інших -нема їм рахунку
Все життя тобі зраджую, тільки мене ти простив…
І чекаю твого, прохолодного ледь поцілунку…
Щоб жагу мою ним і нестримний вогонь загасив…

Ти і я… Таємниця і ми тут з тобою безсилі.
Поміж нами тяжіння .. і хто би і що не казав..
Накривають мене чарування невидимі хвилі…
Я люблю тебе, дощ…Ти навік моє серце украв…