Історія мого краю. Кость Пестушко
Багата земля криворіжська. І корисних копалин вдосталь, і люди роботящі та доброзичливі. І клімат чудовий. Трохи повітря не завжди корисне..Так це зараз. А ось раніше… А що було раніше? Що ми знаємо про те, яким був наш край, наприклад сто років тому? Що ми знаємо про тих, хто тоді жив тут і як творив наше майбутне? Адже наше минуле, та ні!Будь -чіє минуле творить не тільки сьогодення, а і мабутне..То якими ж були наші пращурі? Як працювали, як відпочивали? Що було для них важливо? Що ми знаємо? Це все історія мого краю.
А знаємо ми дуже мало. Навіть сказати вірніше — майже не знаємо… Чи багато хто чув про молодого, завзятого та талановитого парубка -Костя Пестушко, який у 21 році став атаманом Холодного Яру і підняв народ Криворіжжя та навколишніх сел на боротьбу проти “Червоної Чуми”? Проти більшовиків та Червоної Армії, які хтіли не просто знищити українців, а стерти навіть спогади про Україну, як самостійну країну.
А жив Кость у селі Ганнівка, зараз Кропивницька область. Тоді вже Російська імперія керувала нашими краями та все намагались якось зневілювати українське. Бо названу область тоді називали — Єкатеринославська губернія…
Та грець з ним.. З губерніями тими… Було Костю, який до речі, був осіченим юнаком із доволі заможної сім’є всього..21 рік. Ви тільки вдумайтеся! Майже дитина! Подивіться зараз на юнаків його віку? Хлопчики! А цей розумний та свідомий юнак вже у 19 років командува ротою!
Цікавий та тяжкий був шлях молодого військового командира, та в 21 рік Кость , після довготривалих підготовчих заходів, стає атаманом війська степового і починає боротьбу проти більшовицьої загарбницької армії. Все це нам розказав на святкуванні 119 річниці з дня народження Костя Пестушко, Степового-Блакитного, у криворізькій школі № 40, відатний Олександр Олександрович Мельник, заслужений працівник культури України, заступник директора міського історико — краєзнавчого музею. Археолог та історик. Колись, я можливо повернусь ще до цієї теми… Колись я ще спробую ррзказати вам про те, як загинув у 22 роки Кость..Хоча. Як загинув? Підло та низько його вбили більшовики..І все тому, що зрадивши його повстанці вказали на дівчину, яку він кохав.. І коли Кость хтів попрощатися з коханою, аби виїхати з країни, аби пересидіти важкі часи і знову стати до боротьби, ці потвори з червоними зірочками на будьоновках, просто застрелили Костя. А потім привезли його труну у місто, де вона стояла 3 дні, аби всі мали побачити, що буде з тим, хто не хоче Радянської влади..Хто хоче бути українцем..Зі своєю мовою, зі своєю історією, зі своїми звичаями та традиціями…
Кілька фото для звіту і купа планів у голові…
Це -Олександр Олександрович Мельник
А Марія нам співала так проникло та щемно, що сльози самі застилали очі…голос..який голос…..
Володимир Стецюк трошки дорозказав того, що нам Пан Мельник десь притримав..Можливо то було на наступний рік?))
Оксана Зоря..
Генадій Гребенюк
Вправний козак із шаблями та бойовим мистецтвом бою…
Паша Осіков
А це ми з Танею Асадовою, а за нами -справжнісінькі козаки!
Світлана Балобаба та я перед концертом трохи попозували..ну як же без селфі?))
А це мої друзі, Паша Осіков та Гена Гребенюк, які разом зі мною готові їздити хоч на край світу, аби зробити концерт!
Звісно, що в кінці були посиденьки, де Марійка співала щемливу пісню «Яничари», Стецюк з Мельником розказували нам про археолога( забула прізвище) нашого земляка, ячкий знпайшов «Золоту Пектораль» і вмер від рака горла, бо держава знахідку взяла, а допомоготи талановитому краєзнавцю не захтіла. Ми з Сві тланою Балобабою(історико-краєзнавчий музей) пили чай з трав, яким нас частував молодий Козак, а Гена та Паша іли пиріжки….І сиділи ми б так довго, бо хоч було і шумно, про те цікаво…..Але..пора було додому…..
Ось така цікава та ще досі не розкрита історія мого краю. Історія Криворіжжя, такого, яке воно є насправді. Такого, яке воно було. З забутими іменами та подіями, з перевернутими датами та знищенними пам’ятниками.З насаджуванням чужого, як ото у фільмі “Чужий і Хіщник”, так і тут.. Засміченнні мізки людй тяжко сприймають справжню історію мого краю, але її потрібно знати.. Бо якщо ми не знаємо свою справжню історію, то вона повторюватиметься знову і знову…