Кобилянська — Строган Лариса Миколаївна

( псевдо Соня Буре для дитячих віршів)

 

                                         з Житомирщини обл. Велика Козара. Романівський район) 

за своє життя написала багато різних віршів. Але вірші про рідний край займають у її творчості головне місце. Бо краса рідного краю,краса рідної землі, краса рідної мови -це саме те, що бентежить душу кожної людини. І кожен поет написав хоча б одного вірша про красу рідного краю.Про те, що миле серцю і залишається у ньому назавжди. Читайте вірші про рідний край, нехай і у вас прокинеться любов до своєї землі, до своєї природи, яку ви пронесете через усе своє життя і яка буде вас завжди підтримувати у лиху годину.

Слова, немов крапельки води падають на спраглу душу у цих віршах. Їх не можливо просто прочитати та забути. До віршів про рідний край хочеться вертати знову і знову, наче повертаєшься назад, в дитинство. Коли небо було блакитнішим, коли квітки були яскравіші, коли посмішка матусі була самою коштовною із усього, що ти тоді мав.

 

Вірш про рідний край

Найкращії квіти в моєму селі,

Найкращі співають в селі солов’ї,

Найкращі летять на весні журавлі,

Найкраще немає у світі землі.

Найкраще повітря, найкраща вода,

Найкраще тут літо в природі бува,

Тут пісня найкраща і мова красива,

Тут Батьківщина моя незрадлива.

Лебеді білі, журавки тужливі,

Гарні дівчата, усі чорнобриві,

Краю поліський — чисте озерце,

Тут мої думи, тут моє серце.

Вірш про рідний край

У серці кожного живе

Далеке, рідне, з свого краю,

І я у серці рану маю,

Вона — то чисте і святе.

Є кращі села на землі,

Є ще міста , як з акварелі,

І є село — пташині трелі,

І вічно юні солов’ї.

Є кращі дива-чудеса,

Архитектурні, величаві,

І є село, його причали,

Його поліськая краса.

Є ріки, є моря, а в тім,

Мені до того діла мало,

Я вперше тут промовив: “Мамо”,

Назвав іменням дорогим.

У серці кожного живе,

Ота тополя біля хати,

Воно- то чисте і святе,

Його не в силах забувати.

У серці кожного живе.

Вірш про природу рідного краю

До Строган Олександра

Ти знаєш, любий, як я ліс люблю!

Я в тому лісі просто умираю.

Тоді, коли гриби збираю,

Я ліс той… п’ю!

Хмілію запахом раю,

Я на коліна опускаюсь,

Землі долонями торкаюсь:

Люблю, люблю, люблю…

Старі дерева і малі,

Шовкову оксамит-травицю,

Березу, дуба і ялицю,

І молоді іще кущі…

Грибів полон, саперну справу:

Шукати гриб. А як знайти?

Цариця в лісі я по праву,

Нап’юся чарів із трави…

Нап’юся чарів звіробою,

Валеріани, калгану,

І буду п’яна від любові,

І в тій любові я помру.

Грибна пора — моє коханя

До лісових принад життя,

Моє побачення останнє,

То гриб, побаченний здаля.

Букет кокетливих опеньок,

Дві сироїжки, решетняк,

Листків дубових пару жменьок,

Я умираю, Боже.. так..

Моє прощання в позолоті,

А ліс іконою стає,

Маленька я стою навпроти,

А він, Маестро, виграє!

13.08.1996

 Конвалія

Конвалія в нашому лісі зроста.

Пахуча і біла. Вдихаю…

І стане приємно, згадаю…

А істина зовсім проста:

До дому, до рідного краю,

Гукає та квіточка мила,

Зелені листочки зломила,

У серці моєму ридає….

Конвалія серце лікує,

В аптеці, по краплі на воду.

Не п’ю я тих крапель із роду,

Мені лиш додому бракує.

Роззутись і босому… Боже!

По зелені м’яко ступати.

Які ж ото краплі зрівняти?

Додому! Я хочу додому!

Конвалія — квітка лікує,

Та довго вона не вікує…

4.11.1983