Вірші про рідний край
Кобилянська — Строган Лариса Миколаївна
( псевдо Соня Буре для дитячих віршів)
з Житомирщини обл. Велика Козара. Романівський район)
за своє життя написала багато різних віршів. Але вірші про рідний край займають у її творчості головне місце. Бо краса рідного краю,краса рідної землі, краса рідної мови -це саме те, що бентежить душу кожної людини. І кожен поет написав хоча б одного вірша про красу рідного краю.Про те, що миле серцю і залишається у ньому назавжди. Читайте вірші про рідний край, нехай і у вас прокинеться любов до своєї землі, до своєї природи, яку ви пронесете через усе своє життя і яка буде вас завжди підтримувати у лиху годину.
Слова, немов крапельки води падають на спраглу душу у цих віршах. Їх не можливо просто прочитати та забути. До віршів про рідний край хочеться вертати знову і знову, наче повертаєшься назад, в дитинство. Коли небо було блакитнішим, коли квітки були яскравіші, коли посмішка матусі була самою коштовною із усього, що ти тоді мав.
Вірш про рідний край
Найкращії квіти в моєму селі,
Найкращі співають в селі солов’ї,
Найкращі летять на весні журавлі,
Найкраще немає у світі землі.
Найкраще повітря, найкраща вода,
Найкраще тут літо в природі бува,
Тут пісня найкраща і мова красива,
Тут Батьківщина моя незрадлива.
Лебеді білі, журавки тужливі,
Гарні дівчата, усі чорнобриві,
Краю поліський — чисте озерце,
Тут мої думи, тут моє серце.
Вірш про рідний край
У серці кожного живе
Далеке, рідне, з свого краю,
І я у серці рану маю,
Вона — то чисте і святе.
Є кращі села на землі,
Є ще міста , як з акварелі,
І є село — пташині трелі,
І вічно юні солов’ї.
Є кращі дива-чудеса,
Архитектурні, величаві,
І є село, його причали,
Його поліськая краса.
Є ріки, є моря, а в тім,
Мені до того діла мало,
Я вперше тут промовив: “Мамо”,
Назвав іменням дорогим.
У серці кожного живе,
Ота тополя біля хати,
Воно- то чисте і святе,
Його не в силах забувати.
У серці кожного живе.
Вірш про природу рідного краю
До Строган Олександра
Ти знаєш, любий, як я ліс люблю!
Я в тому лісі просто умираю.
Тоді, коли гриби збираю,
Я ліс той… п’ю!
Хмілію запахом раю,
Я на коліна опускаюсь,
Землі долонями торкаюсь:
Люблю, люблю, люблю…
Старі дерева і малі,
Шовкову оксамит-травицю,
Березу, дуба і ялицю,
І молоді іще кущі…
Грибів полон, саперну справу:
Шукати гриб. А як знайти?
Цариця в лісі я по праву,
Нап’юся чарів із трави…
Нап’юся чарів звіробою,
Валеріани, калгану,
І буду п’яна від любові,
І в тій любові я помру.
Грибна пора — моє коханя
До лісових принад життя,
Моє побачення останнє,
То гриб, побаченний здаля.
Букет кокетливих опеньок,
Дві сироїжки, решетняк,
Листків дубових пару жменьок,
Я умираю, Боже.. так..
Моє прощання в позолоті,
А ліс іконою стає,
Маленька я стою навпроти,
А він, Маестро, виграє!
13.08.1996
Конвалія
Конвалія в нашому лісі зроста.
Пахуча і біла. Вдихаю…
І стане приємно, згадаю…
А істина зовсім проста:
До дому, до рідного краю,
Гукає та квіточка мила,
Зелені листочки зломила,
У серці моєму ридає….
Конвалія серце лікує,
В аптеці, по краплі на воду.
Не п’ю я тих крапель із роду,
Мені лиш додому бракує.
Роззутись і босому… Боже!
По зелені м’яко ступати.
Які ж ото краплі зрівняти?
Додому! Я хочу додому!
Конвалія — квітка лікує,
Та довго вона не вікує…
4.11.1983