Тут я буду викладати вірші , які не можна згуртувати до одної тематики. Різні за змістом, та написанні в різний час, вони будуть доповнюватись, аж поки забракне місця і я відкрию нову сторіночку. Це будуть не патріотичні вірші, бо для тих є окрема рубрика. Тут будуть вірші про життя, про думки, про якісь  події. Отож, починаємо…

Не чекай

Не чекай! Ти чуєш? Не чекай!
Хай усі чекати пропонують!
Вони серця власного не чують!
Ти не слухай їх! Скоріш від них тікай!

Не барись, ти чуєш? Не барись!
Хто б і що не говорив тобі,
Ти не знаєш, скільки будеш на землі..
Тож не слухай їх, скоріш до справ берись!

Поспішай, ти чуєш, поспішай!
Жити починай, горіть,творить,
Приближаючи жадану мить,
Встигнути життя своє прожить,
Наче на землі суцільний рай…..
Бо життя коротке…Пам’ятай…..

Весна надії

І знов весна несе надію,
І змін чекаємо ми знов…
І серце березнево мліє…
Весна дорівнює любов..

Все це було, все це відомо..
Та особлива ця весна..
Я їй радію, знову й знову,
Бо я живу! Так, я жива!

І березень в крові пульсує,
По тілу розлива тепло,
І про кохання знов віршуєм,
А значить переможем зло!

Софії Тетрадзе присвята

грузинській дівчині, яка з друзями присвятила кліп в підтримку України, прочитавши мого вірша

Ця жінка- насолода для очей..
Ця жінка- насолода для душі..
О скільки є недоспанних ночей
Для когось. Ненаписані вірші
Хвилюють серце і чекають миті..
Щоб розказати — кращої у світі
Немає, не було, не буде…
Хоча шукав, можливо, він повсюди,
Лише вона дає на рай надію,
Чарівна дівчина з простим ім’ям — Софія…

Море. Осінь.

Лебеді над морем.
Ноги у піску.
Чорне та червоне
У собі несу.
Думка полетіла.
Зупинись! Стривай!
Все, як я хотіла.
Вересневий рай..
У моїм волоссі
Засина зоря.
Ранок. Море. Осінь.
Хвилі. Всесвіт. Я.

22.09.2015

* * *

 

Нагороджуєм героїв: квіти, діти…
Матерям загиблих : ордена, вірші..
Відчуття тривоги  - де подіти?
Заховаю у куток свєї душі..
Все скінчилось? Чи лише всього початок?
Не питай у Бога — він не знає сам…
Ще зарано малювати купку крапок,
Залишається молитись небесам..
Що написано на долі — не змінити,
Осінь сипе нам надії пелюстки,
Підростають в небезпеці наші діти,
Мерехтять у небі вічністю зірки…
9.10.2015

Саксофон і я

 

В тиші залу саксофон ридає..
Наче ноти — то його слова.
Звуками до серця припадає..
Душу перед світом розкрива.

Плаче.. Плаче гірко та нестримно..
Нерви оголяючи свої..
Вчора саксофон мені інтимно
Розказав про почуття ..мої..

Одеська історія

 

У центрі Одеси, в старенькім будинку
Жили два пухнастих, чудових кота.
Із ранку до ночі не знали спочинку,
В котячих ділах від вусів до хвоста.

Сіренького котика «Тузиком» звали,
Чому саме так — невідомо це нам!
Собаки не рвали його, бо вважали
Що він — теж собака! З таким бо ім’ям!

А другий був «Масік» — здорове котисько.
В Плямистім,біленьким із сірим, пальті.
При зустрічі кланялись голуби низько,
Щоб не опинитись в його животі.

Ось так і жили вони, бились-мирились,
До кицьок ходили, співали пісень,
І мріями з зорями щедро ділились,
Як стануть важливі комусь в один день.

Йшли дні, за весною весна наступала,
Коти у дворі,у сусідів — діла.
І жодна людина в будинку не знала,
Як котикам треба любові й тепла.

І в вечері якось, під звук гучних музик,
що з вікон кафешек басами ревли,
Зібрались до купи наш Масік і Тузік,
І в море топитись від горя пішли.

- Навіщо так жити? Кому ми потрібні?
Он скільки людей і гуляють, і п’ють!
Машини круті і виделочки срібні,
А нас всі пинають і радісно б’ють.

- А хочеться ласки, і теплого дому,
Забратись на руки і м’яко мурчать..
І впевнені, що не потрібні нікому,
Життя своє йшли так бездарно кінчать.

На березі ледве виднілася постать,
Обличчя сумне і опала спина,
У роздумах тяжких годин кілька поспіль
Стояла людина,стояла одна.

- Кому я потрібен в жорстокому світі,
так сумно ‘і нікому руку подать,
Одним — все: тепло сонце дарить і світить,
А я — одинак і це треба прийнять..

Ось так чоловік линув думками сумно
До моря, і хвилі до ніг підпускав.
Коли чує: йде хтось тихенько, безшумно,
Й мурчить коло моря:няв-няв і няв-няв.

Аж дивиться: котиків двійко мандрує!
В очах безнадія і ще щось було…
І враз зрозумів: ось кому подарує
Він серця свого і любов, і тепло!

Над морем сіяє луна в оксамиті,
А в вікнах Людини горіли вогні.
Побільшало душ щасливіших у світі
І стало тепліше на серці Землі.

18.10.2017