Українська мова дуже милозвучна і пісенна. І настав саме той момент, коли вірші рідню мовою народжуються самі. Коли не треба мучитись в пошуках рими,тому що вірш наче сам лягає в складні рядки і виливається на бумагу саме так, як ти його відчуваєш. Мабуть вірші, які народжуються самі, мають якусь магічну силу, тому що знаходять відгук в душах інших людей. Іноді навіть здається, що то не ти пишеш, а хтось звядти, згори, тобі надиктовує ті рядки. Така собі поетична магія. А вірші мамі або про маму -це мабуть самі теплі, самі душевні вірші. Бо наші мами заслуговують лише на такі.

Отож читайте. Можливо щось припаде вам до душі.

Мамо! Виший мені…

Мамо! Виший мені плаття… червоними маками,
І волошки хай рясніють серед колосків,
Рукава прикрась до низу сакральними знаками,
Що заплутають дорогу серед пелюстків.

Мамо! Виший мені хустку… яскравими квітами,
Щоб листочки золотисті по кутках лягли,
І на сонці вигравали, наче самоцвітами,
І мене твоїм коханням завжди берегли.

Мамо, виший мені … долю… вдачею щасливою,
Щоб життя всміхалось щиро таланом мені,
Повертатимусь до тебе лелекою білою,
Як летять додому з півдня птахи  навесні.

Мамо! Виший мені…

Безмамкині діти

Вона все сміється й нарощує вії,
Щоб люди не знали, про що справжні мрії.
Щоб зорі не чули, як плаче ночами,
І як, мов дитина, шепоче до мами…

До мами, якої на жаль, вже немає
Та тільки вона її в світі тримає.
Ні, донечка є ще, смішне янголятко,
Її чоловік, її донечці — татко.

Він сильний і дужий, і навіть надійний
Й буває вона йде до нього в обійми.
Та іноді, наче ота сиротина,
Вона хоче мами… самотня дитина.

Її сірі очі не скажуть, що знають,
Як зорі вночі колискову співають,
Вона хоче думать, що то слова мами,
Дорослая жінка з важкими думками…

Так часто я бачу, сумная картина:
Сама вже є мама, та в серці дитина.
І хочеться іноді щиро сказати:
«А хочеш, я зараз тобі буду мати?

Іди, обійму, і притисну міцненько,
І через обійми почуєш ти неньку.»
Щоб знала, що поряд вона завжди буде,
Аж поки дитина її не забуде.

Задумано якось було небесами:
Ми — діти, поки ще живі наші мами.
А далі… Чи варто про це говорити?
Дорослі… самотні… немамкині діти.
2.06.2018

Мам!

Мам! Я бачила твоїх лелек чи то гусей..
Вони курликали, мов кликали з собою.
І в серці запекло чомусь мені журбою,
Неначе вирвали той клич з моїх грудей…

Я нещодавно теж лелекою була
З теплих країв все рвалась, рвалася додому,
Було там тепло, але відчувала втому
На серці, на душі.. Я не змогла.

І як вони, летіла з стомленим крилом
Додому й пісня суму мої груди рвала…
Мене сьогодні в небі птаха привітала,
І місто сповнилося веснянним теплом.

Мам, я сьогодні журавлиний крик
В житті уперше чула у Кривому Розі,
І сльози стримати чомусь була не взмозі
І проводжала ключ, аж поки той не зник

В далечині… А сльози -символ таїни
Текли від того, що я вдома! В себе вдома!
І все моє, до болю все знайоме
Й цілує місто мене подихом весни.

7.03.2018

* * *

Билась пташечка. У віконечко.
Крильце зламане. Жах в очах.
Над іконою плаче донечка.
Помолилася при свічах.

З ранку той дзвінок не давав надій.
Татко говорив все не в лад:
«Захворіла мамка, щось млосно їй.
В неї з серцем стався розлад.»

Серце донечки сполошилося.
Полетіти би … в далечінь.
То пташиною вона билася..
На вустах завмерло :»..Амінь».

Крила — руки у небо розправила
Від біди щоб матусю закрить.
Всі свічки і ікони поставила,
Щоб до Бога скоріш говорить…

Так було і є, буде так завжди:
Мами завше нас всіх берегли.
А як станеться раптом клич біди-
Ми б і небо би їм притягли.

Догоріли свічки біля всіх ікон
І святих всіх вже втома схиля..
Дав надію новинами телефон -
Мабуть Боги нас чують здалля…

26.07.2018