У сапфіровій безодні, де дрімають кораблі,

Спить зірниця таємнича на самісінькому дні.

Вбрана в шати золотисті, магічні та ясні,

Та гострі шипи ховає на шовковім вбранні.

Крізь віки вона мандрує, тисячі її сестер

Причаїлися в коралах серед водяних озер.

Хоч тендітна вона з виду, та в душі вона — дракон,

Полювання задля їжі — це для хижака закон.

Завмирає, мов травиця, у підводному саду,

Заколисує увагу, насуваючи біду.

На лазурних хвилях грає, розважається тихцем,

Прикидається невинним і сіяючим вінцем.

І на вогник рибки плинуть, не вчуваючи кінця,

А вона розкриє пащу — й забере їх до лиця…

Все ковтає, мов туман, ця мисливиця мала…

В синім морі зірка сяє: хижа, гарна і німа!

26.03.26