Вірші народждуються тоді, коли душу щось непокоїть, коли якісь переживання не дають спокійно заснути, коли шукаєш якоїсь відповіді. Їх тяжко буває занести до якоїсь рубрики чи якось назвати. Тому я назву цей запис  просто — Вірші про життя. Про наше життя, про сьогодення. Тут буде зібрано все, що зараз турбує кожного сучасника. Можливо і не кожного, можливо це перебільшення. Але вірші про життя знайдуть відгук в багатьох, я гадаю. Бо життя настільки багатогранне, настільки буває непердбачене, що навіть і не уявляєш, що завтра може змінитись усе. Хай мої вірші про життя наштовхнуть вас на роздуми, на переосмислення, на якісь навіть кроки. Але хотілося б, щоб вони слугували для покращення нас, людей, нашої країни, усього світу.

Мої роздуми

Чомусь цю ніч не спиться, хоч пора!
Думки, думки, немов джмелі кружляють…
То слухаю, як рай нам обіцяють,
А люди… ох святая простота..

А то згадаю хлопців у АТО,
Що в полі зараз обстрілу чекають,
А їхні   мами молитви читають,
А більш не переймається ніхто…

Кому є діло до страждань людських?
А так країна спить — відпочиває,
Бо там вояк на сході захищає
Усіх: байдужих, добрих або злих…

Про волонтерів пригадалося чомусь,
Про активістів, патріотів і про Бога,
Бач, кажуть, в кожного своя дорога..
Згадалось і про «лавочних» бабусь…

Не спиться, стука місяць у вікно…
Сміється:»Тобі клопоту немає?»
Ой, що той місяць про наш клопіт знає?
Йому до нього якось всеодно..

Чи будемо ми жити, а чи ні,
Війна і голод — не його турбота,
Вночі світити — ось його робота,
І стало заздрісно чомусь мені….

От якби місяцем би можна стать,
Ні серце не болить, душа не рветься,
Лиш зірочка яка вночі всміхнеться,
Краса та спокій — божа благодать.

А так людиною чомусь я вродилОсь,
Ще й неспокійною -до всього маю діло….
Розвиднюючись за вікном, сіріло,
Мені в цю ніч так вперто не спалось…
18.07.2015

 * * *

Чуже горе не болить,
Чуже горе не пече,
Хоч бува, здається мить,
І жалю сльоза тече…

Та проходять далі дні,
Підставляє час плече..
Так завжди є у житті:
Чуже горе не пече…

18.07.2015

* * *

Ми на щось закриваємо очі,
Пробачаєм комусь образи,
Світ над нами буває регоче,
Викликаючи цим відразу.

Ми неприязнь свою ховаєм,
І стаємо на шлях лицемірства,
І нещірі з собою буваєм,
Виправдовуючи блюзнірство.

Кажуть:»Світ не є чорно-білий,
Він барвистий увесь, строкатий.»
Ми по крихтах себе губили,
За обставини вчились брехати.

І, латаючі порвані душі,
Ми прощення чекаєм від Бога,
Та він бачить очі байдужі,
Бо душа наша стала убога.

Бережіть, як святу ікону,
Від неборого вчинка та слова
Свою душу, бо ще нікому
Не вдалося купити нову.

І коли Ви прийдете до Бога,
Він побачить усе водночас:
Що чинили, казали дурного -
Все покажеться, стане лиш час.

23.07.2015

Про брехню

Брешуть всі і брешуть часто,
Ненавмисне і невчасно,
Брешуть виборцям і мамі,
У Фейсбуці, Інстаграмі,
Брешуть влітку, брешуть взимку,
Восени і навесні,
Брешуть довго, брешуть стрімко,
Брешуть всім: тобі, мені…
Забрехалася планета,
Потонула у брехні…
Правда — дорога монета,
Не розмінюйте її.

Слово подяки

Філігранно жонглючи словом,
Ми навчилися ним керувати.
Можем вдарити не випадково,
Або можемо зачарувати.

Все життя ми відточуєм вміння…
Є мистецтво таке — говорити.
Щоби з слова робити каміння,
Або поле, де звуки -то квіти…

І в ефір посилаємо хвилі:
Різні є: безтолкові, корисні,
Кольорові або чорно-білі…
Теплі, гіркі, холодні чи прісні…

І лиш зрідка, накриє, мов море,
Огорне, наче хустка пухова,
То рожеве бува, то прозоре -
Дяки нашої простеньке слово.

Віртуальному другу

Ти є, ти існуєш, але наче сон -нереальний.
Ні голосу, ані обличчя, лиш знаю думки.
Цей світ, як у казці, в моєму житті-віртуальний…
І зрідка бува до екрану — лиш дотик руки…

Та враз відриваю, щоб ти не розтанув марою,
І лиш мегабайтами крапок тобі шлю привіт.
Бо крізь монітор ми проводимо разом з тобою
Відомий лиш нам ритуал: як прикрасити світ.

10.04.2016