Тут будуть зібрані вірші моєї мами

(Лариса Миколаївна Кобилянська -Строган),

яка зараз друкує дитячі вірші  під псевдо -

Соня Буре.

 

У Житомирському  Поліссі, серед квітучих садків та ялинок, насаджених своїми руками, живе українська поетеса, Майстер слова та рими, Лариса Кобиляньська -Строган. Не багато залишилось віршів пані Лариси для поціновувачів слова. Багато спалено у вогні на маленькій кухні у Кривому Розі, коли вона зрозуміла, що не на часі зараз її поезія українською мовою. Адже відсилала свої роботи у різні жіночі журнали , які у Радянському Союзі випускалися російською мовою.

І коли в 1990 році переїздила до свого села ( Велика Козара), де виросла і викохала свою любов до Батьківщини, то не знала, що колись, її вірші будуть наче джерельна вода у пекельну спрагу для читачів.

Дещо вдалося віднайти та зберегти. І сьогодні знайомимо читачів із віршем про мам, який пані Лариса написала у Кривому Розі під впливом події, коли чула, як люди насміхалися з жінки, яка була не дуже гарна собою. Але яка так віддано та палко кохала та захищала своє дитя, що вона була найпрекрасніша у своєму материнстві.

 

Поетеса, Лариса Кобилянська -Строган

Мам негарних не буває

Не вірте, мам негарних не буває!
Хоча природа вписує своє,
Хоча життя красиве роздає
Не всім, о ні! І навіть обминає..
Ось згорбилась собі стара,
Підперлась палкою кривою,
Була красива молодою,
Ви скажете: «Колись була..»
А ось старенька, аж тремтить
Від холоду, чи від утоми,
Була красива і свідома..
Що може довгий вік зробить…
Не вірте, мам не гарних не буває!
Коли годує мама немовля,
Коли воно те слово промовля,
Що маму «Мамою» возвеличає…
Не вірте, мам не гарних, не буває!

Автор: Лариса Кобилянська -Строган

Вірші Соні Буре ( Лариса Кобилянська — Строган)

Дуже часто ми, не зважаємо на деякі речі у вихованні дітей, а потім у нас жнива байдужості та жорстокості у суспільстві. Може саме тому зараз у країні війна, а  до влади ми двадцять п’ять років вибирали не тих людей? Можливо тому наші кращі розуми та підприємці покидають нашу країну у пошуках кращої долі та примінення своїх знань? Варто задуматись над цим, адже все починається з виховання. З нашого ставлення та прикладу.

Уроки виховання

Вийшла баба, а в під’їзд

Шмигнув котик скоро.
Баба в крик:»Який садизм!
Най тобі, потвора!

От гидота, ще й яка,
Ще й в під’їзд щосили!..»
Раптом бідного кота
Палкою побили.

Бив зразковий сім’янин.
Мав дітей, аж трійко,
Тут і син поміг один,
Старшенький, Андрійко.

Баба весело й собі:
- Бийте цих уродів!
Сірі, білі і рябі,
Не дають проходів!

Час ішов, життя плило.
Все часи міняють.
І хлопчисько підросло,
Бабу доганяє…

Хап за руку:» Гаманець!»
Гидко розсміявся:
- Ну, старуха!» Камінець
Десь в руці узявся…

По горбу їй, як коняку -
Кров зацебеніла.
Баба впала з переляку
І заголосила:

- Боже, люди, що це є?
Хто ж вас научає?
Хто показує таке?
Бога в вас немає!

А Андрій їй: «Цить, стара!
Ти ж сама казала:
Бийте, діточки кота!
Щоб було їм мало!

Я слухняний, ввійшов в смак…
Ладно баба «квакать».
Вміли виховати так,
То чи варто плакать?!

25.10.1989 року ( Кривий Ріг. Інгулець)
Автор: Лариса Кобилянська -Строган

Мої долоні

На долоні свої дивлюся,
На канавки, зморшки, порізи.
Я щоками до них притулюся,
О, долоні мої! Ви — мов ризи!
Ви учили, гляділи, творили,
Ви писали, варили, пекли…
Чом долоні, ви не закрили?
Чом мене не вберегли?
Від болячок, страждань і горя,
Від душевних пекельних мук.
Мої руки! Звернули б ви гори,
Та от серце слабкіше рук.
І тому у долоні -сльози.
І в долоні -шматочок землі.
І тому -на косах -морози,
І забули мене солов’ї.
10.03.1996

* * *

Лелеці моєму хтось підбив крило.
Лелечі діти сиротами стали.
За що скалічили ви птицю без підстави?
Заплакало лелечине гніздо.
Сусідські діти птицю заганяли…
Я, як могла, зарадила біді.
І це кощунство і в моїй сім’ї,
Сльозою гіркою світанки омивало.

Плачуть маленькі білі грудочки.
Бодай той ворог позбувся руки,
Які скоти.
в моїй Козарі отаке робиться.

Моє свято

Посаджу під своєю я хатою
Барвінкові розкішні кущі.
Щоб було мені серцю згадати,
Щоб було в мене свято душі.
Посаджу я собі маргариток, і любисток,
й пахучої м’яти,
І калину -вогнене намисто.
Буде в вікна мені зазирати.
Посаджу і піон, і бузочок.
Черемхову духмяну гілинку.
Щоб воно все злилося в таночок,
Щоб пташки заливалися дзвінко.
Посаджу чебрецеву полянку,
А із вереску -грядку чималу,
Щоб повітря хмеліло до ранку,
Щоб оркестри пташині співали.
Посаджу собі ружу на згадку,
І конвалій чотирі рядочки,
Пара айстр зросте для порядку,
У моїм світанковім садочку.
Є ще півники, флокси, тюльпани,
Є чарівно хмельна валер’яна.
І живе моє свято роками,
І любов моя — НЕСКАЗАННА.
18.03.1996

калина коло хати моєї мами

Комментарии запрещены.