Давним давно на Землі було  дуже багато всього. І колос тоді був повний аж до землі. Хліба було так багато, що ним кормили і котів, і собак, і свиней, і корів. Всю худобу. Ну і звісно, якось спустився Господь з неба подивитись, як то люди хазяйнують, як живуть. Чи у мирі та злагоді? Про що говорять? Чи пам’ятають його, Господа. Перевтілився він у старого жебрака у рваній свитці і пішов по Землі. Йде, а жито в полі колоситься, аж хвилями лягають колоски від вітру. Колос до землі стиглий, аж лупається!

 

А далі село: хати біленькі, коло хатів квіточки, дітки граються по дворах. Чепурненькі та замазуристі-усілякі. Коли це чує, кличуть на обід їх . З усіх  хат.

Думає Господь»І я піду, подивлюсь, що там люде їдять? Що п’ють? Які розмови ведуть? А чи дякують мені за те все добро, що я про них дбаю?»

Зайшов у першу -ліпшу хатину. Привітався і каже до Господині:

- Господине чорноброва, хай твої дітки будуть здорові, чоловік сильним та дужим, а ти хазяйновитою та плодючою. Дайте мені щось покушати, бо йду з далекої дороги, вже пухнуть ноги , а й риски в роті  не мав.

А посеред хати, стоїть стіл дубовий. За ним чоловік чорнобровий, у білій свитці вишитій, ложкою борща наминає. А по обидві сторони чепурненькі дітлахи — теж тарабанять ложками. Страв усіляких дость є. А з банячка щось смачне парує.

Господиня глянула, що жебрак якийсь геть бідний та обірваний, і каже до нього:

- Я тебе до столу не запрошу, бо мої білі скатертини та рушники замурзаєш. І їсти в нас багато чого немає, он під столом краєць сухого хліба лежить, котик грається. То бери його і йди собі з Богом. В самих голодно!

Подивився Господь на неї так суворо, похитав головою, та і вийшов з хати. І дуже швидко пішов геть, у поле, стежкою, що розділяла поле навпіл. А кіт , що під столом сидів, та й впізнав Бога, і хутчіш на вулицю. А там пес:

- Що трапилось, котику Муркотику?

- Ой, біда, Сірко, біда! Тож сам Бог приходив! Просив хліба. То Марічка його навіть до столу не запросила і запропонувала отой суухий кусень , що під столом валявся і його ногами діти футболили. А Господь на те розгнівався і що тепер буде невідомо! Треба його наздогнати і спитатися.

І побігли за Господом чимдуш кіт з собакою. Наздогнали Бога, а той брови насупив, хмари на небі зігнав докупи, ось -ось град впірить! Вітер зірвався, віє, колосся ломить, закручує у полі. Біда буде!

 

- Боже, святий Отче, що ти надумав?

Обернувся Бог на село і каже:

- Не буде родити хліб на землі 7 років! А потім я прийду знову і подивлюсь. Якщо не зробили висновки люди, то інша кара Божа їх настигне.

А кіт з собакою злякалися і давай просити Бога:

- Боженько, любий! А ми як? Нас же люди кормлять! Ми ж коло них живемо? Що ж ми їсти будемо?

Подивився на них Бог, задумався А потім зрік таке:

- Не буде більше колос повний, аж до землі! Але для вас я полишу зверху таку кість зерен. Щоб люди вам хліб робили і давали, і коло вас можуть також кормити дітей та старих людей.

І на тому пішов.

З тих пір  колос так і полишився неповним, бо люди не зробили висновків. Але були і добрі люди, які гляділи і котів, і собак. І саме заради них Бог полишив зверху кілька зернят на колосі.

 

Тому старі люди, якіх вже давно немає на Землі, завжди годували і собак, і котів. У кожному дворі їх було кілька. і завжди казали : «Коти і собаки у Бога людям хліб випросили»

А Бог так і приходить на землю, перевіряє. Перевтілюється у безхатнього котика чи собачку і йде до людей..