Іноді .. я навіть не знаю як написати про те, що іноді  нас  полишають близькі люди, коли помирають.. Ми не знаємо, що там далі.. але нам тяжко. Тяжко від втрати. Тяжко від суму. Тяжко від того, що вже ніколи не почуєш голосу, не обіймеш, не… багато чого не… І цей біль розриває нам душу і гнітить серце. А коли важко, споконвіку ми звертались до пісень та віршів. Тому я вирішила зробити сторіночку, де будуть  вірші померлим.  Можливо саме вони допоможуть людям лікувати серце. Можливо саме вірш померлому зможе заспокоїти нас і дати змогу жити далі. Бо ми мусимо жити далі. А от як це буде -вже залежить від нас. Я хочу допомогти людям пережити відхід близьких людей у інший світ більш легко. Тому що насправді , коли ми помираємо, ми перетворюємось на енергію. І хочеться, щоб душа померлої людини не була обтяжена нашим сумом. Давайте будемо думати про них так, наче вони тут ось, поряд, але просто у відрядженні або живуть у іншому місті. а може навіть на іншій планеті? Хто зна?. та хай мої вірші померлим будуть вам тією розрадою, яка вгамує біль і розвидниться навколо…

Йдуть друзі

Відходять найкращі.. А може й не тільки
Та все ж мені гірко втрачати «своїх».
І присмак у роті від відчаю гіркий,
І сумом приправлений іноді сміх.

«Дзвонила душа», мать прощатись хотіла.
Я знала, проте що могла я зробить?
Чекають дві квітки: червона і біла,
Й роса на пелюстці сльозиной тремтить.

Життя…. Ми на міцність бува випробовуєм,
Та іноді сил не врахуєм своїх..
Лиш в пам’яті друзів ймена викарбовуєм,
Та посмішкою згадувать вчимося їх.

Володі Близнюку ( помер 8.07.2018)
8.07.2018

Другові

Ти там це.. Не сумуй. І не плач…
Хоч ми всі тут закутані болем..
І Душа на коні скаче полем.
Вітер. Степ. Крик в безодню :»Пробач!»

Хтось не встиг. Хтось відклав. Так бува…
Хтось не знав. Знає Бог лиш та Доля.
Й завивання лиш чути із поля…
І пусті й запізнілі слова.

Всі діла не важливі тепер.
Хто допише за тебе всі рими?
Вип’ють чарку гірку побратими,
А новини розІрвуть етер.

І вмовляємо вперто себе:
«Час зітре біль і втрати розпуку…»
І тримаємо совість за руку,
Що ми втратили, брате, тебе…

Володі Близнюку
8.07.2018

Вірш від  померлого

Тримайся, люба, бережись!
Ти робиш вірно все, я знаю.
За мною, люба, не тужи -
Бо я ту тугу відчуваю.

Не треба сліз, не будь в журбі,
З тобою завжди я лишаюсь..
Щоночі з неба я тобі
Яскраво зіркою всміхаюсь…

Як вітерець легкий блука,
Торкаючись твого волосся,
Ти знай, що то моя рука
Тебе голубить… Не здалося…

Я завжди поруч: у квітках,
В дощах, у сонці, у веселці…
Тобі приходитиму в снах…
Полишивши тепло на серці…

Стих ушедшему в небо любимому

Инне Щадину в скорби по безвременно ушедшему мужу Олегу

Разделила жизнь твою седая боль.
Как ребёнок, пишешь в соцсетях стихи.
Ночью за окном сычи кричат: «Не тронь!»,
Жаль, что ночи стали очень коротки.

Взять ружьё бы и на улицу, за ним
Среди ночи, подстрелить того сыча!
А в прихожей стало зеркало седым,
Так разбей его со злости, сгоряча!

Расставляла по квартире образа,
Сорок дней стихи — молитвы не идут.
И ступени в голубые небеса,
И на Божий суд Его по ним ведут.

Закрываешь ночью окна на замки
И лицо руками, чтоб не видеть тьмы…
Было раньше у тебя ведь две руки.
А теперь есть ты, исчезло ваше «мы».

И никто не станет утешать тебя ,
И спасенья не найти в сумбурных снах.
«До» и «После» разделилась жизнь твоя,
И застыло его имя на губах…

31.03.2020

Комментарии запрещены.